Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

Дочка води та морське королівство

Ґотлін 2042 рік

 

Таксі їхало неспішно, яскраві відблиски сонячних променів прослизали в салон, стрибаючи по обличчю миловидної дівчини з розсипом родимок на щоці. У неї був короткий кирпатий ніс, повні губи і світло–карі очі. Густе кучеряве волосся, завдовжки до середини спини, було пофарбоване в глибокий ультрамариновий колір. Коли машина в'їхала у Ґотлін, вона посміхнулася, згадуючи щасливе дитинство, яке провела тут в оточенні своєї величезної родини. Її звали Ебіґейл Торвальд, вона покинула Ґотлін у віці вісімнадцяти років, оскільки її дитяча мрія володіти магією, як її рідні, випарувалася, нездійснені надії засмучували дівчину і вона вирішила побудувати своє життя далеко від магічного світу. Однак, Ебіґейл не забувала навідувати рідних і просто обожнювала сімейні свята, бо там збиралася вся їхня величезна сімейка. Ці моменти єднання з близькими дівчина завжди цінувала понад усе.

Сьогодні, наприклад, річниця весілля Пітера і Пайпер, це одне з великих сімейних свят. Тому в цей день Ебіґейл завжди приїздила до них у гості. Машина проїхала центр, завернувши за ріг і плавно зупинилася на під'їзній доріжці. Ебіґейл подякувала водієві, передавши йому кілька купюр, і вийшла до невеликого будиночка. Двері відчинилися, і на порозі з'явився її батько – Найджел. Він відрощував бороду, і виглядав доволі симпатично з нею, хоча Ебіґейл було незвично бачити його таким. У свої сорок чотири Найджел мав дуже гарний вигляд, і припустити, що йому більше тридцяти, утім, як і всім магам у родині, було неможливо. Він спустився сходами і, схопивши доньку руками, закружляв у повітрі.

–Моя маленька фея! – шепотів він, стискаючи її в обіймах.

Найджел не відпускав Ебіґейл і вони закружляли в напівпрозорому тумані. Тоді вона опинилася на порозі батьківського дому в магічній частині Ґотліна. Широка доріжка з жовтої цегли вела прямо до величезної будівлі блакитного кольору з зеленим дахом. Широкі, двостулкові вікна розташовувалися на кожному поверсі, а високі бордові двері виблискували ручкою у вигляді сріблястої ящірки.

Цей будинок ніби ступив зі сторінок книжок казок, він був світлим, затишним і в ньому завжди було вдосталь місця для гостей. Тут була навіть справжня бальна зала, з дзеркалами на стелі, підвісною кришталевою люстрою та оркестровою ямою. Ебіґейл усміхнулася, пригадавши, як вони з татом влаштовували вечірки з морозивом і танцями в бальный залі. Найяскравіші дитячі спогади вона пов'язувала з татом, тому, що Найджел завжди заохочував її вміння фантазувати і вигадувати сюжети для гри. Він був її найкращим другом.

– Біжи, поки постав речі у свою кімнату. А я піду, покличу всіх.– тато чмокнув її в маківку і перенісся.

"Піду, покличу всіх", означало перенестися в Ґотлінський палац і перемістити всю родину сюди. Іноді Ебіґейл думала, що якби вона вміла телепортуватися, то напевно б припиняла застрявати в заторах і взагалі спізнюватися. Але вона не маг, значить доведеться переміщатися на своїх двох. Ебіґейл підняла ручку лавандової лакованої валізи і потягла її сходами нагору. Її кімната була схожа на покої принцеси, величезне ліжко з безліччю маленьких подушок, білий м'який килимок, велике дзеркало з туалетним столиком. Усі стіни були обмальовані співочими пташками, Ебіґейл згадала, що коли до них приходила Есме, у кімнаті дівчинки літали справжні. Вона озирнулася, тут усе було так, як вона й залишила: великий ляльковий будиночок, манекен, де так і залишилася перша сукня, яку вона пошила. Криві шви, що нагадували про її нетерплячість, абияк оброблені краї, Ебіґейл похитала головою та зняла сукню з манекену, кинувши її в шухляду. Стопка книжок з казками стояла на полицях упереміш із книжками мод і глянцевими журналами, вона любила розставляти книжки не за темами чи виданнями, а радше за відтінками корінців, щоб на полицях завжди був цікавий градієнт, де один колір плавно переходить в інший. На столі розміщувався старенький комп'ютер і швейна машинка, Ебіґейл провела рукою по ній і посміхнулася. У Маямі вона користується іншою машинкою, найостаннішої моделі. Подумавши про це, дівчина задумалася, що вже занудьгувала за своєю квартиркою в Маямі. Почулися кроки, до кімнати увійшла бабуся, вона просяяла і міцно обійняла дівчину.

–Моє малятко! Як ти? Втомилася з дороги?

–Ні, все добре. Як ти?

Калерія посміхнулася, поправивши їй волосся.

–Відмінно.

–Привітаю з переобранням! – вибухнула Ебіґейл, пригадавши, що біля в'їзду в місто бачила кілька бігбордів із привітанням мера. – Який це за рахунком термін?

–Всього не згадаєш.– похитала головою вона.– Ґотлін зовсім інша держава. Тут людям начхати, що при владі одна й та сама жінка вже понад двадцять років.

–І до того ж не змінюється.– підчепила її ліктем Ебіґейл.

Двері в кімнату знову відчинилися, і в неї висипала частина величезного сімейства: Джилана, Пітер, Пайпер, Ельгорт і Анжела.

–Хтось мені наспівав, що до замку Найджела повернулася наша принцеса! – Пітер підлетів до неї і закружляв у повітрі. Поставивши дівчину на ноги, він просяяв, широко посміхаючись.

–Моя Ебіґейл. – Джилана з ніжністю погладила її по щоці й поцілувала, притиснувши до себе.

–Привіт, мамо! – усміхнулася Ебіґейл, ніжно притулившись до Джилани.

Наступною в черзі була Пайпер.

–Привіт, красуне! – вона обійняла дівчину, і та ледь не задихнулася, коли її волосся закрило їй ніс і рот.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍