Гомер - Іліада. Одіссея

же ясно цілком, що додому йому не вертатись.

Йди ж бо посидь із матусею й заміж за того порадь їй

335] Вийти, хто найзнатніший із нас, на дарунки щедріший,

Щоб ти дідизною міг, радіючи, сам володіти,

їсти і пити, вона ж - господарити в іншого домі».

Відповідаючи, мовив йому Телемах тямовитий:

«Зевсом клянусь, Агелаю, й стражданнями рідного батька,

340] Що від Ітаки далеко загинув чи десь ще блукає,

Матері заміж іти не перечу я, сам умовляю

Вийти, за кого бажає, ще й дам їй багаті дарунки.

А спонукати словами її - проти волі тікати

З дому свого - я не смію. Хай бог нас від цього боронить!»

345] Так говорив Телемах. В женихів же Паллада Афіна

Сміх розбудила нестримний і всі їм думки помішала.

Реготом, мовби чужі, зайшлись у них щелепи дужі.

їли сире вони м'ясо криваве, рясними сльозами

Повнились очі, - серця-бо їх передчували ридання.

350] Словом озвався до них тоді Теоклімен боговидий:

«О жалюгідні! Яке це вас лихо спостигло? Обличчя,

Голови ваші й коліна - вам темрява ночі окрила!

Стогоном все запалало, всі лиця спливають сльозами!

Кров'ю забризкано мури й під стелею сволоки гарні!

355] Сіни вже привидів повні, й подвір'я наповнене ними,

В пітьму Ереба вони поспішають. Сонце у небі

Зникло раптово - імла лиховійна його огорнула».

Так він промовив, і в відповідь весело всі реготали.

Перший тоді Еврімах, син Поліба, почав говорити:

360] «Він збожеволів, цей гість, що прибув з чужини нещодавно!

Треба мерщій, юнаки, його з дому спровадить за двері,

Хай собі йде на майдан, якщо тут уже ніч він побачив!»

В відповідь знову озвавсь тоді Теоклімен боговидий:

«Ні, Еврімаху, твоїх не треба мені провожатих,

365] Є-бо ще й очі у мене, і вуха, і ноги обидві,

Власний є в грудях моїх нічим не ушкоджений розум.

З ним я й піду відціля, як побачу, що вас настигає

Лихо, якого уже не втекти, не уникнуть нікому

З вас, женихів, що в оцім Одіссея божистого домі

370] Кривдите й досі людей і вчиняєте всякі безчинства».

Мовивши так, він вийшов з цього велелюдного дому

І до Пірея пішов, що прийняв його дуже привітно.

Переглядатись тоді женихи почали між собою

Та Телемаха чіпать і гостей його глумом діймати.

375] Дехто й таке говорив з женихів отих високодумних:

«Не пощастило ж бо справді тобі на гостей, Телемаху!

Маєш бродягу між ними брудного, що знає одно лиш -

Жебрати їжі й пиття, до роботи ж і вміння, і сили

В нього бракує, - цей зайвий тягар лиш обтяжує землю!»

зво Другий встає й починає пророцтва якісь віщувати.

«Хоч би мене ти послухав, було б набагато це краще:

Вмить цих чужинців на дно корабля многовеслого киньмо

І відішлім на Сікелію, там за них добре заплатять».

Так говорили вони, та він це лишив без уваги,

385] Мовчки дивився на батька лише, дожидаючи, поки

Той накладе свої руки на цих женихів безсоромних.

Сидячи тихо у кріслі чудовім, з кімнати навпроти

Мудра Ікарія донька, славетна умом Пенелопа,

Слухала кожне їх слово, що гучно в покоях лунало.

390] З сміхом і реготом так справляли бучну вони учту

Солодко й сито, було-бо всього заготовлено вдосталь.

Тільки сумнішої ще не бувало вечері, ніж та, що

Мала богиня для них із мужем могутньої сили

Приготувати. Перші вони-бо намислили злочин.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША

ЗМІСТ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ

Пенелопа приносить Одіссеєві лук і стріли; побачивши їх, Евмей і Філотій проливають сльози; Антіной насміхається з них. Телемах встановлює жердини для стріляння й пробує натягнута лука; Одіссей подає йому знак, щоб він залишив лук. Женихи марно намагаються його натягнути. Одіссей відкривається Евмеєві і Філотію; вони готуються вмертвити женихів. Після невдалої Еврімахової спроби натягти лук Антіной пропонує відкласти стріляння До наступного дня. Одіссей просить, щоб йому дозволили зробити спробу; женихи проти цього, але за наказом Телемаха лук подано Одіссеєві; він його натягує, стріляє і влучає в ціль.

ЛУК ОДІССЕЇВ

Думку тоді подала ясноока богиня Афіна

Мудрій Ікарія доньці, славетній умом Пенелопі, -

Лук женихам принести для змагань в Одіссеєвім домі

Й сиве залізо подати - страшного убивства початок.

5] Вийшла по сходах високих на верх вона власного дому,

Вигнутий тонко із міді в долоню міцну захопила

Ключ дуже гарний із держальцем зручним слонової кості.

В глиб вона дому пішла з жінками служебними разом

Аж у комору, де в схові скарби владареві лежали -

10] Золото, мідь і залізо, в труді наполегливім куте.

Поряд із луком тугим лежав сагайдак там, набитий

Стрілами, що вилітають із свистом і стогоном з лука.

В дар Одіссей їх одержав, як був в Лакедемоні гостем,

Від Еврітіда Іфіта, що був на безсмертного схожий.

15] Стрілись в Мессені вони, в Ортілоха розумного домі.

Мав Одіссей там борги постягать, що були йому винні

Люди цілої країни Мессенської. Перевезли-бо

На кораблях многовеслих з Ітаки до себе мессенці

Триста овець густорунних, ще й разом із їх пастухами.

20] Ще юнаком Одіссей у цій справі послом до них їздив

В дальню дорогу, - старійшини й батько його посилали.

Що ж до Іфіта - він коней шукав, - аж дванадцять пропало

В нього кобил та мулів, придатних уже до роботи.

Згодом вони до недолі і смерті його спричинились

25] В час, коли з Зевсовим сином, відважним душею Гераклом,

Славним у подвигах мужніх, він бачивсь, до нього прийшовши.

Гостя свого він убив у власному домі своєму!

Не посоромивсь тоді ні ока богів, ані столу,

Де, нечестивий, його частував він. Так гостя убивши,

30] Позабирав він з конюшень кобил його міцнокопитних.

Отже, шукаючи їх, Іфіт з Одіссеєм зустрівся,

Дав йому лука, що в дар від