Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– Ви чого?

Тарх, стояв попереду всіх і м’яв у руках шапку. Обличчя людей були сумні.

– Та чого ви, справді... все добре... жива вона і дитина теж... Оррі, Рея і повитухи ці ваші дбають там про них...

– Жива! Жива! Наша Оллі жива!!! – селяни разом пожвавилися, радісна новина пішла по колах, очікування біди йшло з обличч і сердець.

“Ось так... провів огляд будинку, називається. “ – Макс нарешті замерз і пішов одягатися. У коридорі стояли Рея та Оррі, обидві були втомлені, але щасливі.

– Ну що там? – Макс обійняв обох одразу, на секунду міцно притиснувши до себе.

– Усе, добре, пане, – Оррі трохи порожевіла, – ви мали рацію, цей... масаж... допоміг. Розривів практично немає. Я ще переглянула – всередині теж усе добре. Для такого випадку – це просто як диво. Оллі – сирота, вони одружилися з Драгом якраз перед тим, як потрапили сюди. Потім вона завагітніла, а тут таке... з іншими дітками... Усі дуже боялися, що вона теж... що в неї... – Оррі затнулася.

– Але все ж нормально? Так? Рея?

– Так, пане... я робила як ви показали, усе вийшло. Тепер я вже розумію, як контролювати силу... я підливала їй і дитині потроху... я начебто бачила, коли їй чи маляті не вистачало. Дякую, вам... пане... – Рея присіла у своєму улюбленому знаку вдячності. За пів секунди цю саму дію повторила Оррі. Обійнявши їх ще раз, Макс нахабно чмокнув обох у щічки... – «Що мені подобається в моєму становищі, то це те, що можна поцілувати дівчину і тобі за це нічого не буде...» – З кімнати вийшли повитухи... Стали перед ними всіма та низько вклонилися, спочатку Максу, а потім і обом відьмам.

– І що це таке? – поцікавився Максим.

– Дякуємо вам, пане... Вашими піклуваннями жива лишилася наша Оллі... – почала одна з тітоньок, – бо ж і досі, коли дитинка ніжками виходить, ледве одна з десятка виживала... Дітей ще рятували інколи, а от матусі помирали... А сьогодні свято, тепер усе буде гаразд. У нас є їжа і домівки, – підхопила друга, – тепер і дітки забігають до цих домівок. І все завдяки вам, пане... і вам, пані Рея та пані Оррі, – відчувалося, що кажуть вони щиро і кланяються так само... Макс лише зітхнув. Усі разом вони вийшли надвір, де натовп, що так і не розійшовся, зустрів їх із тріумфом... Макс віддав жінок на поталу людям, а сам, відловивши коваля і старосту, відійшов разом із ними вбік, ближче до машини.

– Я подивився будинок. Якщо і в інших усе облаштовано хоч приблизно так само, то я задоволений.

– Краще, пане, краще... – Коваль, як завжди гудів басом, – цей будинок першим був. Ми на ньому вчилися працювати з новими матеріалами та інструментом. Його ще від початку не дуже-то правильно поставили, поспішали, ми поправили, як змогли. А нові будинки – там усе вже по розуму, що самі знали, що ви підказали.

– Лампи провели, як ви навчили, світло скрізь є. І навіть  надворі дві горять, якщо треба. Слабенькі, але вночі добре – орієнтир хороший. – Серх задоволено гладив бороду.

“Лампи – це добре”, – Макс задумався. Коли їхав від траси сюди бачив не так далеко лінію стовпів електропередачі. Треба якось довідатися, чи можна дотягнути її сюди і підключити все село нормально.

– Серх... он там, – він вказав рукою в бік траси, – я бачив стовпи з дротами. Потрібно послати когось здібного подивитися, чи можна добудувати цю лінію сюди, до нас. Чи вийде. Чи немає ярів або ще чого. Ну і прорахувати скільки стовпів знадобиться ставити. Зможете? Знайдеться хтось грамотний?

– Знайдеться, пане, як не знайтися... сам піду, справа відповідальна.

– Ну, поки що особливо не сподівайтеся. Навіть якщо лінію і можна протягнути, дорого це. Сто років мине, поки всі папірці нам дадуть. А грошей скільки висмокчуть... – пес із ними з грошима... він багато витратив, але йому додали чимало ще. Тож розоритися на електрику в селище він міг, більше його хвилювало те, що зараз вони як невидимки – ніхто про них не знає і сюди не лізе. А після проведення робіт із підключення про них дізнаються всі, тим паче що буде шок – як так, невідоме селище... Менти полізуть, податкова... землевпорядники всілякі... почнуть тут доводити й розповідати, що нам тут можна, а що ні, і за що саме ми їм усім уже винні. Розкажіть мені краще про цей ваш ельфійський шовк... що це за такий особливий шовк? і чому ельфійський?

Староста притих, поглядаючи на коваля. А коваль, у свою чергу, на старосту.

– Гаразд, можете не розповідати, бачу, що не хочеться вам про це говорити, – староста почервонів, розстебнув комір і тер рукою горло. – Та мені й не треба, не розповідайте. Тільки знайте – якщо це вартісна річ, то треба на ній заробляти. Ви, звісно, можете все самі саджати, сіяти... але набагато простіше продати щось цінне, що ви можете зробити, не напружуючись, і купити все, що треба, ніж сподіватися тільки на врожай. Подумайте про це і не затягуйте. Тепер далі. Я замовив, сьогодні вам сюди привезуть паливо, десять бочок, поставите на віддалі від будинків і лісу, як буде можливість, треба каменем обкласти, це бензин для пилок і в генератори. – До них підійшли Рея і всі її вихованки. – Ще в машині багато всякого – вчора купив, як відчував. Дівчата, чуєте? Я привіз дитячі речі... пелюшки, сорочечки всілякі, складіть усе на зберігання, видавати за потребою, якщо залишиться придатним – наступним, а там уже й нове зможете або купити, або самі пошиють. – Він відчинив двері й почав викладати коробки з дитячими речами. Рея покликала жінок, і задоволена зграйка потягла все у свої засіки.