Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– Знаю, пане, – хлопчина раптом дуже розхвилювався, зблід, очі розширилися

– Біжиш до них, кажеш, щоб брали все потрібне і йшли швидко в цей дім, – Макс махнув рукою за спину. – Після них біжиш до пані Реї та до старости. Усе зрозумів? – хлопець кивнув, – бігом!

Не те щоб усе прямо закрутилося, але народ заворушився.

– Оррі, – з коридору Макс покликав дівчину, – багато у вас тут дітей народилося?

– Ні, пане... двоє було, та померли майже відразу. Один так і матір із собою потягнув... Бояться жінки. Навіть Рея нічого не змогла зробити.

Спочатку в будинок влетів той самий хлопець, не такий уже й пацан виявився, просто молодий... Татусь чи що? По-перше, хотів проскочити до кімнати, але усвідомивши, хто стоїть у проході, стих, тільки дивився очима нещасного пса при кожному стогоні з кімнати.

– Не ходи туди... не треба. Нехай там жінки вже якось самі... – із сіней потягнувся ланцюжок – дві літні тітки, Рея і староста.

– Серх! Тут ось яка справа трапилася, як бачиш... Організуй, будь ласка, жінкам допомогу, що їм там треба. Ти й сам все знаєш, я тебе покликав, щоб ти в курсі був. Ось, татуся навантаж, нехай допомагає... а то в нього ум за розум заходить. Рея, Оррі – до мене йдіть, – Макс відійшов в інший кінець коридору.

– Оррі, маєш що сказати?

– Не подобається мені щось, пане... не знаю, що, але передчуття якесь... – Оррі опустила очі.

– А ти? Що скажеш?

– Я теж побоююсь, пане... якийсь страх... може тому, що двоє дітей померли...

– Ні... не в цьому річ. Вірніше, ти особисто цього боїшся. Це нормально. Але справа тут в іншому. Я вже, здається, зрозумів. Ходімо – він завів їх у кімнату до породіллі. Тут метушилися повитухи, ще одна дівчина притримувала майбутню маму, знімаючи з неї зайвий одяг.

– Усі – продовжувати! На мене не дивитися, не кланятися! – Макс люто глянув на присутніх. – Оррі, ти читала там багато з медицини... я бачив. Згадуй і дай мені руку, – дівчина здивувалася, але щось зрозумівши, просвітліла обличчям. – Тепер дивись уважно... будемо разом думати, – Макс поклав долоню на живіт молодиці.

Другий зір відкривав таємне... Закривши очі і міцно стиснувши Максимові пальці, дівчина уважно вдивлялася в те, що могла побачити завдяки їхньому контакту. Макс уже переглянув усе сам, поки ніс молодицю до ліжка, але для Оррі зробив це знову. Пішов дивитися зверху, як зазвичай. Молодий, чистий, міцний організм... Вони швидко проскочили верх тіла, і дісталися до плоду.

– Побачила? – не розриваючи контакту Макс запитав Оррі.

– Не знаю... – дівчина майже прошепотіла невпевнено.

– Ну ж бо... нічого складного немає, просто придивись і згадай те, що читала.

– Так! Я зрозуміла... у неї неправильне передлежання... так це називається.

– Саме! Все в неї добре, тільки ось це.

– І що нам робити, пане? – обидві відьми розгублено дивилися на Макса.

– Як що? Народжувати...

Воду вже нагріли, Макс метнувся в машину і притягнув аптечку, витягнув стерильні рукавички і маски. Зняли весь зайвий одяг і всі вимили руки з милом двічі. Майбутній тато носився як очманілий... Він приносив і виносив воду, подавав рушники, і так ситуація була для нього нервова, а тут ще пан і пані...

– Ну що... поїхали... тітоньки, – звернувся Макс до повитух… – ви тут найдосвідченіші, командуйте... а ми будемо допомагати, хто чим може...

Спочатку він хотів спорудити щось на кшталт ширми, щоб породілля не панікувала від його присутності, коли вона в такому становищі, але за кілька хвилин тій стало вже байдуже, хто тут біля неї. Макс посадив Рею поруч, поклав її долоні породіллі одну на лоб, а іншу трохи вище величезного живота... свої ж руки поклав Реї на плечі.

– А тепер розслабся і уяви, що клубочок пуху несе вітерцем... а ти дуже легенько намагаєшся підштовхнути його помахами долонь... руками не рухатимеш, тільки уявляєш... Сили в тобі багато, але ти майже зовсім не керуєш нею... Так, ось так... тільки легше... ще легше. Ось... Тепер, треба заспокоїти малюка... просто уявно пальчиками погладь його... як кошеня... Спробуй його якось повернути, якщо вийде... Оррі... ти бачиш? Йому подобається... він уже не рветься так нерозважливо... І мамі легше стало...

Молодичка справді перестала безперервно стогнати, хоч і все ще шумно дихала, але видно було, що вона відпочиває.

– Оррі... тепер ти. Поки Рея тримає їх обох своєю силою, ти, пардон, зроби там їй легкий масаж... Ну... цього самого місця... і дивись, весь час дивись на неї. Ти вже змогла бачити без мене, тепер старайся сама. Масаж треба, щоб вона не порвала собі нічого сильно. Шити-но в нас нічим... Як побачиш, що все достатньо розслабилося, так і починайте. Тітоньки, а ви підказуйте, що кому робити...

...

“Ну як? Як так? – тепер він ще й акушер... що за нафіг? Звідки це береться все? Ну, гаразд, ці... відьми... В обох сили неміряно, умінь майже немає... але ж вони все життя в цьому варяться, чогось навчалися, бачили... Повитухи ті ж самі – уже не раз усе це проходили. Але він тут до чого? У нього взагалі нічого немає... “ Усе пройшло вдало – і мама, і дитина живі, татко щасливий... Повитухи впоралися на відмінно – вони підказували молодій жінці, коли дихати і тужитися, притримували її, всіляко допомагали, Рея контролювала сили матері та дитини, Оррі ж, заплющивши очі та засунувши вузьку долоню кудись там усередину, потихеньку визволяла на світ ніжки – ручки... Коли дитя нарешті запищало, Макс змився звідти... Вийшов надвір і, не зважаючи на холод і легкий сніжок, заплющивши очі і відокремившись від усього, вдихав на повні груди свіже повітря, стоячи на порозі. Нарешті звернувши увагу на шерехи, розплющив очі – за тином зібралося вже, напевно, усе селище.