Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Ти готова? – запитав Ейдан, коли Ельга матеріалізувалася поруч.

–Так. Хоча мені досі не віриться, що ти вирішив піти зі мною.

–Подорожі позитивно позначаться на твоїх стосунках із королівствами. А я люблю подорожувати. До того ж...останні королі Ґотліна не надто відвідували держави, вважаючи за краще не залишати основного міста.

–Я багато не знаю про Ґотлін... Гадаю, мені багато чого належить ще розвідати.

Ейдан виглядав задумливим. Він зупинився, повернувшись до Ельги.

–Я хотів розповісти тобі дещо.

–Так?

–Ти... пам'ятаєш ту ніч, коли ми пішли визволяти Айріала і Старлу від моїх батьків?

–Ще б пак! – закотила очі вона.

–Загалом... Тоді в мене не дуже–то виходило стримати силове поле, яке б урятувало їх від навіювання та створило світло, яке б привело їх до нас, я міг би поглинути його й протриматися якийсь час, а потім би загинув... – він сухо засміявся. – Як істинний герой, звісно, але тобі не сподобалося, що геройствувати має намір хтось окрім тебе, і ти вирішила допомогти.

–Пригадую.– пославши злісний погляд, відповіла Ельга.

–Ти ввібрала силу поля, і воно палило тебе. Ще трохи і ти б втратила себе, це дуже складна магія і замість того, щоб утримувати світло, ти сама стала ним. Я дуже боявся, що ми втратимо тебе, тому намагався стерти твій спогад одразу ж, як ти врятувала їх усіх. Тільки так я зміг забрати частину силового поля і деактивувати його. Але я... Я побачив дещо, коли ти проникла в мою душу. Ти дуже самотня, я усвідомив, що Айріал значив для тебе. Але тепер він зі Старлою і... Я відчував те саме.

–Ти боявся темряви.

Ейдан підняв на неї очі.

–І ти запалила світло. І я хочу теж запалити якось світло для тебе. Щоб ти не відчувала себе...

–Загубленою.

Ельга усміхнулася. Ейдан затамував подих.

–Дякую, Ейдане.

Вони обоє відвели погляд і рушили в дорогу.

За час мандрів, Ельга відвідала кілька королівств, познайомившись із їхніми мешканцями. Вони всі славили свою королеву, що дуже тішило Ельгу. Увійшовши в Місто Сердець, вона привітала Старлу і вони провели кілька днів у її палаці, обговорюючи останні новини Королівства Сердець. Вона зблизилася з Ейданом, хоча й не дозволяла їм обом переходити будь–яку межу. Коли його образ було практично неможливо прогнати з мрій, Ельга вирішила повернутися і поговорити з Ельгортом. Здається, брат теж не гаяв часу даремно, Анжела тепер жила в гостьових покоях палацу. Діаваль приносив звістки про це, і Ельга сама собі здивувалася, не відчувши й уколу ревнощів. Він її брат і назавжди залишиться ним. І ось, через три місяці мандрів, Ельга нарешті повернулася додому. Пітер зустрів її, вони не говорили з того самого моменту, як він нацькував на неї жителів Сонцедому.

–Ельго.– крикнув він, підбігши до неї.

–Вітаю. – безбарвно відповіла Ельга.

–Я розумію, ти не хочеш бачити мене. – почав Пітер.– Ти все говорила про другий шанс, а я не слухав, розуміючи, що другий шанс ти дала і мені свого часу, а я зрадив його. Пробач мені. Я був так засліплений власною злістю, що не помітив, як знову втратив тебе.

–Невміння пробачати в нас сімейне, чи не так?– спитала вона, здійнявши брову.

–Схоже на те. –здійняв брову Пітер.–Треба щось з цим робити.

–Треба. Але ми обираємо обмін спопеляючими поглядами і бойкот на кілька віків.

–Непоганий сценарій, сестро.

–Пречудовий, братику.

Вони посміхнулись.

–Я люблю тебе. Не хочу знову сваритись, я – бовдур, ти ж знаєш?

–Знаю мабуть краще за тебе. –погодилась вона.–Але сваритись теж не хочу. Ходи, доки я запрошую.– вона розвела руки для обіймів. Пітер огорнув сестру руками і підняв у повітря.

Ельга обійняла брата і, відпустивши, зробила крок у бік палацу. Ельгорт був у саду, він саме вправлявся створювати хуртовини.

–Привіт, Ельгорте. – усміхнулася вона.

Він просяяв, підійшовши до неї. Вони міцно обійнялись. Вона помітила, що він виглядає молодшим за неї. На вигляд він так і залишався шістнадцятирічним молодим хлопцем, сама ж Ельга тепер виглядала на двадцять–двадцять три роки.

–Ельго... Ти зовсім не змінилася. – здається, він збрехав їй, але дівчина вирішила підіграти.

–Первозданна сила... починає звучати, як прокляття.

–Я шукав тебе.

–Не зараз, Ельгорте. – вона поклала голову йому на плече. –Я так втомилася.

–Я знаю... ти шукала можливість обернути все на нашу користь.

–Це те, заради чого я прийшла. Ельгорте. – вона взяла його за плече.– Ти мій брат. І ти завжди будеш ним. Ми завжди були частиною одного цілого. Але... Вибач, якщо це прозвучить образливо, ти ніколи не вважав, що нам не дають...

–Вибору? – доповнив він. – Так.

–Я хочу, щоб ти жив щасливо. І не відчував болю. Ти гідний любові у всіх її проявах. Але я, як і раніше, буду давати тобі лише тільки сестринську.