Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

Ельгорт усміхнувся.

–Дякую, Ельго. І я зобов'язуюся бути для тебе добрим і вірним братом.

Вони обійнялися.

–Дякую.– прошепотів він.

–Анжела тут?

Він нервово ковтнув, повільно киваючи.

–Я... я знав, що нам потрібно буде обговорити все тому... вона тут, як друг. Вона покинула Ліліт, я запропонував їй пожити в гостьових покоях.

–Дякую за чесність, Ельгорте. – вона поклала руку на його щоку. – Але відтепер ви вільні не ховатися одне від одного.

Ельга увійшла в палац, вітаючи членів своєї родини. Міцно обійнявши кожного, вона посміхнулася.

–Анжело.– кивнула вона.

–Ельго.– її очі округлилися і здавалися переляканими.

–Будь добра до нього.– сказала Ельга, блиснувши очима.

Анжела зніяковіла й усміхнулася.

–Обіцяю.

Ельга кивнула їй.

–Рада вітати у родині. – додала вона.– Сподіваюсь тут ти почуватимеш себе вільною і необхідною.

–Це дуже важливо для мене. Дякую тобі, Ельго.– вона міцно обійняла дівчину.

–Привіт, Ельго.– привіталася Пайпер, проходячи повз.

–Пайпер? – зупинила її Ельга.

Дівчина здивовано втупилася на неї.

–Так?

–Мені потрібно поговорити з тобою.

–Звісно.– трохи розгубившись, сказала Пайпер.

Вони вийшли на ґанок, і Ельга повернулася до неї. Обличчя Пайпер виглядало настороженим.

–У день, коли я знайшла тебе, я розуміла, яка в тебе магія. – сказала Ельга, уважно дивлячись у її очі.– Ти одним маленьким кулачком ховала сонце за хмарами, і так само розганяла їх.

–До чого ти це? – зніяковіла вона.

Ельга опустила очі, відчуваючи хвилювання. Вона знала, що образила Пайпер, але так досі й не говорила з нею про це.

–Магія зробила мене в якомусь сенсі вразливою. І всю мою родину. Я не хотіла, щоб ти була такою ж. Одночасно з тим, моя сила на той момент була для мене незвіданою. І я не могла контролювати її. Від того, я вважала єдиним вірним рішенням віднести тебе до притулку. І я спостерігала за тобою.

–Щось я не пам'ятаю тебе.– насупилася Пайпер.

–Я навчилася стирати пам'ять про себе. Я не хотіла, щоб ти прив'язалася до мене.

– Але це неправильно!

– Усе, що я хочу сказати... Мені дуже шкода, що я не стала для тебе мамою. Але це було б дуже небезпечно для тебе. Ти – частина моєї сім'ї зараз. І я рада, що ти нехай і не зовсім так, як передбачалося, але все ж таки приєдналася до неї.

Не чекаючи відповіді, Ельга покинула будинок. Айларіан біг за нею, приземлившись біля Ейдана, той нервово потріпав його за холку.

–Ти поговорила з ним? – запитав хлопець, блиснувши очима.

–Так. Тепер він вільний.– відповіла Ельга.

–А ти? – запитав він, намагаючись приховати хвилювання.

–Схоже на те.– знизала плечима вона.

Вони переглянулися, зніяковівши.

–Ходімо?– спитала Ельга, рушивши.

–Чекай…–він вхопив її за руку, повернувши до себе.–Я хотів спитати…Чи сказати, чи…

Він змовк, піднявши очі на Ельгу. Вони кілька секунд вивчали обличчя одне одного, а потім пригорнулися, поцілувавшись. Притиснувши її до себе, Ейдан усміхнувся крізь поцілунок.

–Може сходимо тепер на побачення? – запитав він.

–Я подумаю.– відповіла Ельга, продовживши поцілунок.

–Подумала? – знову перервавшись, запитав він.

–Так.

–Це означало "подумала" чи...

Ельга знову поцілувала його.

–А знаєш, що це означає? – прошепотів він.

Ельга роздратовано втупилася на нього.

–Що?

–Одного разу, я стану Верховним Королем. – він затопав ногами.

Ельга штовхнула його в плече, регочучи.

–Так, ось чому ти зі мною? – примружилася вона.

–Це не я тебе вибрав, а сила апорії.– виставив руки він.

Ельга розреготалася, покрутивши зап'ястя із золотою ниткою, схожою на браслет.

–Електус апорія, значить?

–Схоже на те.– знизав плечима він.–Не злишся?

–На, що тут злитися?

–Ну... Знову нас позбавили вибору.

–Мені здається, ми зробили вибір ще до того, як нас "окільцювали".

Ейдан усміхнувся, притиснувши Ельгу до себе.

Насувався дощовий вечір. Старла сиділа у фургончику–кафе з неоновими табличками і цілодобовим графіком. Вона п'є водянисту каву і їсть дешеві коржі. Витерши нижню губу від борошна, Старла втупилася на годинник. Чи знала вона, що чергове її розслідування призведе до цього? Її червоне волосся здавалося пурпуровим у світлі неонової таблички: "Чай, кава, капучино". На тлі грала Be My baby, але безтурботного настрою ця пісня Старлі не дарувала. Навпаки, вона напружено дивилася в посірілий ліс на горизонті. Усвідомлюючи, що єдиний доступний для неї вихід лежить у самих глибинах Похмурого лісу, Старла скривилася. Вона глянула на годинник. Без п'ятнадцяти сім, він прийшов, як і обіцяв. Пунктуальність притаманна, схоже, і самому дияволу у плоті. Старла піднялася, кидаючи на стіл двадцятку і, накидаючи капюшон, покинула кафе. Айріал чекав її на узліссі місцевого не магічного лісу, тримаючи чорну парасольку над головою, він подав їй свою руку. Вхопившись за неї, дівчина втупилася на половину.