Анна Лембке - Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням, Анна Лембке

розмовляти з ними, ділився думками й довіряв свої таємниці. Ці зв’язки здавалися реальними, поки він був під кайфом, однак зникали, щойно героїн переставав діяти.

Кріс дізнався, що близькі стосунки, що виникають під впливом наркотиків, недовговічні.

Епізодичне вживання героїну було частиною життя Кріса до чергової спроби вступити до Стенфорду. Після повернення в університет восени 2009 року (це була вже четверта спроба) він виявився хронологічно й географічно віддаленим від студентів-однолітків. Кріс був на п’ять років старший, ніж середньостатистичний другокурсник. Його поселили в гуртожиток для студентів старших курсів, де він жив в одній кімнаті зі студентом магістратури, котрий вивчав фізику елементарних частинок. Вони мали небагато спільного, тому щосили намагалися триматися подалі один від одного.

Кріс установив розпорядок дня, в основу якого було покладене навчання й вживання наркотиків. Він уже відмовився від думки спробувати кинути й вважав себе закоренілим наркоманом. У нього була окрема кімната, де він щодня палив канабіс. Щоп’ятниці ввечері Кріс сам їздив до міста, щоб придбати героїн. Один укол на вулиці коштував 15 доларів – за відчуття раптового піднесення, що тривало 5–15 секунд, і залишкове збудження протягом кількох годин. Канабіс Кріс курив, аби полегшити погане самопочуття після вживання героїну. Десь посередині першого семестру він продав ноутбук, щоб придбати героїн. А потім продав і куртку. Кріс згадував, як йому було холодно, коли він блукав вулицями Сан-Франциско.

Якось Кріс спробував потоваришувати з британськими студентами, які відвідували той самий мовний курс. Він сказав їм, що хоче зняти фільм за їхньою участю. Свого часу Кріс цікавився фотографією й інколи блукав містечком, роблячи світлини. Спочатку пропозиція Кріса здалася британцям привабливою, але коли він розповів їм про ідею свого фільму (зняти, як вони розмовляють з американським акцентом під час їжі), ті відмовилися й почали його уникати.

– Гадаю, я завжди був диваком. У мене завжди були чудернацькі ідеї. Саме тому я навіть не хочу розповідати нікому, що я думаю, – якось сказав мені Кріс.

Незважаючи на все це, Кріс ходив на заняття й отримував оцінки «А», за винятком оцінки «В» за курс «Міжособистісна основа відхилень у поведінці». На Різдво він поїхав додому й не повернувся.

Восени 2010 року Кріс зробив останню нерішучу спробу відновити навчання у Стенфорді. Він найняв кімнату за межами університетського містечка, в Менло-Парку, й обрав новий основний предмет – біологію людини. Через декілька днів Кріс украв у власниці кімнати знеболювальні пігулки й отримав рецепт на амбієн, який він розтер і вколов собі. Він займався цим протягом п’яти жалюгідних місяців, а потім покинув Стенфорд, цього разу без жодної надії колись повернутися.

Після повернення до Арканзасу Кріс проводив дні під кайфом. Він колов собі наркотик уранці, а коли через кілька годин його дія минала, лежав у ліжку в батьківському домі, бажаючи тільки одного – щоб минув час. Цей цикл здавався безкінечним й невідворотним. Навесні 2011 року поліція впіймала Кріса на крадіжці морозива, коли той перебував під дією наркотику. Йому запропонували вибір: в’язниця або реабілітація. Він обрав реабілітацію. 1 квітня 2011 року у центрі реабілітації Кріс почав приймати препарат бупренорфін, відомий під торговельною назвою «Субоксон». На думку Кріса, бупренорфін урятував йому життя.

Через два роки стабільного стану завдяки бупренорфінові Кріс вирішив зробити останню спробу повернутися до Стенфордського університету. У 2013 році він винайняв ліжко у трейлері, що належав літньому китайцеві. Лише це було йому по кишені. Протягом першого місяця у кампусі Кріс звернувся до мене по допомогу.

Звісно, я погодилася призначити Крісові бупренорфін.

Через три роки він отримав диплом з відзнакою й продовжив навчання, щоб здобути ступінь доктора наук. Виявилося, що його чудернацькі ідеї цілком придатні в лабораторії.

У 2017 році Кріс одружився зі своєю подругою. Вона знала про його минуле й розуміла, чому він приймає бупренорфін. Іноді вона скаржилася на його «роботоподібну відсутність емоцій», особливо на явний брак гніву тоді, коли вона вважала гнів цілком виправданим. Однак загалом у них було хороше життя. Кріса більше не поглинав руйнівний потяг, лють та інші деструктивні емоції. Він проводив дні у лабораторії, а після роботи поспішав додому, щоб побачитися з дружиною. Вони чекали першу дитину.

Якось у 2019 році я сказала Крісові на щомісячному сеансі:

– Ви робите такі значні успіхи, до того ж протягом тривалого часу, тож чи не думали ви про те, щоб відмовитися від приймання бупренорфіну?

Він відповів категорично.

– Я нізащо не хочу відмовлятися від бупренорфіну. Він немов увімкнув для мене світло. Цей препарат не лише утримав мене від вживання героїну. Він дав моєму тілу те, що було потрібно, але що я більше ніде не міг знайти.

Ліки для зміщення рівноваги на користь задоволення

Я часто розмірковувала над словами Кріса про те, що бупренорфін дав йому те, що він більше ніде не міг знайти. Невже тривале вживання наркотиків настільки порушило його рівновагу між задоволенням і болем, що йому до кінця життя потрібні будуть опіоїди, аби почуватися «нормально»? Може, мозок деяких людей втрачає пластичність, необхідну для відновлення гомеостазу, навіть після тривалого утримання від наркотиків? Можливо, навіть після того, як гремліни зістрибують, шальки терезів назавжди залишаються схиленими в бік болю. Чи може рівновага бути порушеною?