Агата Крісті - Таємничий суперник, Агата Крісті

й пішла... — Вона змовкла, побачивши збентеження на обличчі адвоката, і продовжила: — Мабуть, буде краще, якщо я розповім вам всю історію, сер Джеймс. Я відчуваю, що ви вмить збагнули б, якби я збрехала, тож можете дізнатися все від самого початку. Що скажете, Джуліусе?

— Якщо ви вже так вирішили, я одразу почав би з фактів, — відповів американець, який до цього сидів мовчки.

— Так, розкажіть мені про це, — сказав сер Джеймс. — Хочу знати, хто такий Томмі.

Тож заохочена Таппенс пустилася розповідати, а адвокат слухав її з пильною увагою.

—Дуже цікаво, — промовив він, коли вона закінчила. — Чимало з того, що ви розповіли, дитя моє, мені вже відомо. Я мав власні версії щодо Джейн Фінн. Поки ви надзвичайно добре просувалися, але доволі підступно було з боку — як він вам назвався? — містера Картера залучати вас, два юні створіння, у справу такого ґатунку. До речі, яка початкова роль містера Гершайммера? Ви так і не сказали.

Джуліус відповів за себе.

— Я двоюрідний брат Джейн, — пояснив він, повертаючи адвокатові його пронизливий погляд.

—А!

— О, сер Джеймс, — випалила Таппенс, — як гадаєте, що сталося з Томмі?

— Гм. — Адвокат підвівся й заходив взад-вперед. — Коли ви приїхали, юна леді, я саме збирав свої сильця. Їду нічним потягом до Шотландії на кількаденне полювання. Але є й інші види полювання. Я серйозно розмірковую над тим, щоб залишитись і подивитися, чи не вдасться натрапити на слід вашого хлопця.

— О! — Таппенс захоплено стиснула руки.

— І все одно, як я вже казав, було дуже підступно з боку... Картера відрядити вас, двох таких юних, на подібну роботу. А зараз, не сприйміть як образу, міс... е-е...

— Каулі. Пруденс Каулі. Але друзі кличуть мене Таппенс.

— Гаразд, міс Таппенс, адже я безумовно кажу як друг. Не ображайтесь, що я вважаю вас надто молодою. Молодість — це вада, яку дуже легко перерости. І стосовно вашого юного друга Томмі...

— Так. — Таппенс стиснула руки.

— Правду кажучи, схоже на те, що справи в нього кепські. Він поткнувся туди, куди його не запрошували. У цьому немає жодних сумнівів. Але не полишайте надії.

— А ви справді нам допоможете? Ось бачите, Джуліусе! Він не хотів, щоб я сюди приходила, — пояснила вона.

— Гм, — мовив адвокат, обдарувавши Джуліуса ще одним гострим поглядом. — 1 чого б це?

— Я вважав, що недобре турбувати вас через такі дрібні справи.

— Розумію.

Він зробив паузу.

— Ці дрібні справи, як ви кажете, безпосередньо стосуються справ дуже великих. Мабуть, більших, ніж ви чи міс Таппенс здогадуєтесь. Якщо цей хлопець живий, він може мати дуже цінну інформацію. Тож ми повинні його знайти.

— Так, але як? — скрикнула Таппенс. — Я вже обміркувала всі можливі способи.

Сер Джеймс усміхнувся.

— Але поряд є ще одна особа, яка з усією ймовірністю знає, де він, або знає про всі події, до яких може бути причетний.

— Хто ж це? — розгубилася Таппенс.

— Місіс Вандемеєр.

— Так, але вона нізащо нам не скаже.

— О, і тут до гри вступаю я. Цілком імовірно, що я зможу переконати місіс Вандемеєр розповісти те, що я хочу знати.

— Як? — спитала Таппенс, широко розплющуючи очі.

— А, лише поставлю їй кілька запитань, — легко відповів сер Джеймс. — Так роблять у нас, знаєте.

Він побарабанив пальцями по столу, і Таппенс знову відчула потужну силу, яку випромінював цей чоловік.

— А якщо не розповість? — раптом спитав Джуліус.

— Гадаю, розповість. Я маю кілька потужних важелів. Якщо ж ні, то в такому малоймовірному випадку завжди е можливість підкупу.

— Звісно. І тут до гри вступаю я! — скрикнув Джуліус, гримаючи кулаком по столу. — Можете, якщо треба, розраховувати на мене в межах одного мільйона доларів. Так, сер, мільйона доларів!

Сер Джеймс довго роздивлявся Джуліуса.

— Містере Гершайммере, — промовив він нарешті, — це дуже велика сума.

— Гадаю, так і має бути. Це не ті люди, яким можна пропонувати шість пенсів.

— За теперішнього обмінного курсу це набагато більше, ніж двісті п’ятдесят тисяч фунтів.

— Ваша правда. Можливо, ви вважаєте, що я ляпаю язиком, та я цілком спроможний надати цю суму, яка сповна покриє ваш гонорар.

Сер Джеймс злегка зашарівся.

— Про гонорар не йдеться, містере Гершайммере. Я не приватний детектив.

— Вибачте. Мабуть, я трохи кваплюся, але мені ніяково через це фінансове питання. Кілька днів

тому я хотів запропонувати велику грошову винагороду за новини про Джейн, але у вашій зашкарублій установі, Скотленд-Ярді, мене від цього відрадили. Сказали, що це небажано.

— Імовірно, вони мали рацію, — сухо відповів сер Джеймс.

— Але з Джуліусом усе гаразд, — вставила Таппенс. — Він вас не розігрує. У нього просто сила-силенна грошей.

— Старий відкладав їх з розмахом, — пояснив Джуліус. — Отже, ближче до справ. Який ваш план?

На мить сер Джеймс замислився.

— Не можна гаяти часу. Що швидше ми завдамо удару, то краще.

Він обернувся до Таппенс.

— Не знаєте, місіс Вандемеєр вечеряє сьогодні в місті?

— Так, начебто так, але вона не затримається в місті допізна. Інакше взяла б ключі.

—Добре. Я навідаюся до неї близько десятої. О котрій ви маєте повернутися?

— Близько дев’ятої тридцять або десятої, але можу повернутись раніше.

— Ви не повинні цього робити в жодному разі. Якщо ви не будете відсутньою як зазвичай, це

може викликати підозри. Повертайтеся до дев’ятої тридцять. Я приїду о десятій. Мабуть, містер Гершайммер чекатиме внизу в таксі.

— Він придбав новий «ролс-ройс», — із гордістю за нього повідомила Таппенс.

— Так навіть краще. Якщо мені вдасться дізнатись від неї адресу, ми зможемо одразу поїхати туди й за необхідності візьмемо місіс Вандемеєр. Розумієте?

— Так. — Таппенс скочила на ноги від захвату. — Ох, мені набагато краще!

— Не надто покладайтеся на це, міс Таппенс. Легше.

Джуліус обернувся до адвоката.

— Тож, скажімо, я сяду до вас у машину близько дев’ятої тридцять. Так влаштує?

— Можливо, це буде найкращий план. Не знадобиться тримати напоготові одразу дві автівки. Отже, міс Таппенс, моя вам порада: ідіть і ситно повечеряйте — зауважте, дуже ситно. І не думайте заздалегідь про те,