Абір Мукерджі - Людина. що підводиться, Абір Мукерджі

так не вважаю. І не ясно, чи підпадає цей випадок під закон Роулетта. Якщо ж я помиляюсь, вона вирішить, що я за нею стежу. У будь-якому разі я втрачу всі шанси познайомитися з нею ближче. Тож я дав їй спокій і пішов далі на Принсепт-стрит.

Квартира Мак-Олі розташувалась у сірому багатоповерховому будинку навпроти парку. На вході стояв похмурий дарван[28], який спрямував мене на четвертий поверх. На сходах витав запах респектабельності. Щоправда, пахло дезінфікуючим засобом, але в Калькутті це майже одне й те ж. Я постукав у двері під номером сім, і мені відкрив стривожений індієць, убраний в охайні штани та сорочку. Дивився він із підозрою.

— Чи можу допомогти, сер?

— Ви слуга містера Мак-Олі?

Чоловік обережно кивнув.

Я представився і сказав, що маю кілька запитань щодо його покійного хазяїна. Він трохи здивувався.

— Але ж я вчора вже говорив із поліцією.— У нього вийшло «полішиєю».

— Потрібно, щоб відповіли ще на кілька моїх запитань,— заявив на це я.

Він кивнув і впустив мене до темного передпокою, звідти ми пройшли в аскетичну вітальню, у якій стояла пошарпана канапа, кілька стільців і стіл. Вид із вікна не являв собою нічого особливого. Кімната людини, яка в ній майже не жила. На столі лежав стос тек, зв’язаних червоною стрічкою.

— Чаю, сагибе?

Я відмовився, сів на один зі стільців, а чоловікові вказав на канапу.

— Як вас звуть?

— Сандеш,— занервував він.

— Скільки ви працюєте на Мак-Олі?

Він на мить замислився.

— Майже п’ятнадцять років я працюю на Мак-Олі, сагибе. Почав ще до того, як він переїхав на цю квартиру.

— Як ви до нього влаштувались?

— Прошу, сагибе?

— Як ви знайшли цю роботу?

— Мені дав рекомендацію слуга одного з колишніх колег майстра сагиба.

— А Мак-Олі сагиб був хорошим хазяїном?

Він посміхнувся.

— Так. Він дуже чесна і делікатна людина. Завжди відвертий і зі мною, і з іншими.

— З іншими?

— У майстра сагиба працюють іще кухар і покоївка.

— Вони тут?

— Ні, сагибе. Покоївка приходить лише тричі на тиждень. Кухар тут уранці, але вчора я повідомив йому, що його послуги вже не потрібні. Більше немає кому готувати.

— Мак-Олі жив тут сам?

— Так, сагибе,— кивнув він,— завжди майстер сагиб живе сам. Хоча я теж мешкаю у цій квартирі, за кухнею.

— А чи є у нього в Калькутті якась родина?

Чоловік похитав головою.

— Немає родини. Не тільки в Калькутті, сагибе, ніде немає родини. Є племінник, син його покійного брата, але племінника вбивають на війні, два роки тому. Смерть племінника дуже засмучує майстра сагиба. Майстер сагиб останній у своїй родині і не має потомства, тож родинне ім’я помирає разом із ним.

— Потомства? — перепитав я.

Він збентежився.

— Потомство — це неправильне англійське слово, сагибе? Мені кажуть, що воно означає, е-е, «діти»?

Що ж, він має рацію. Я вже почав дещо розуміти про Калькутту: індійці, на відміну від Не Здавайся з його двадцятичотирикратною дикцією, як правило, надають перевагу чудернацькій суміші вікторіанських виразів і вічному теперішньому часу.

— А друзі? — запитав я.— До нього приходило багато гостей?

— Знову ні, сагибе. Гості приходять сюди дуже рідко.

— А жінки? Чи заходили до нього подруги?

Він незграбно розсміявся.

— До майстра сагиба ніколи не приходять жінки. Єдина жінка, що інколи заходить,— його секретарка, міс Грант. Мемсагиб приходить із робочою метою.— І він вказав на теки на столі.— Вона знову приходить минулого вечора і забирає деякі теки і документи.

— Ви знаєте, які саме теки вона забрала?

— Вибачте, сагибе. Я до цього не маю відношення.

Цікаво. Знову на сцені несподівано з’явилася міс Грант. Може, просто звичайний збіг, але я не з тих, хто в таке вірить. Вона нічого не казала про те, що мусить іти до квартири Мак-Олі, коли я її розпитував. Хоча вона і не зобов’язана цього робити.

— Чи Мак-Олі сагиб має ворогів?

— Майстер сагиб дуже відкрита людина,— заперечив слуга.— Він усім подобається.

— А чи є хтось, хто йому не подобається? — не відступав я.

Чоловік на мить задумався.

— Стівенс сагиб,— сказав він,— другий після майстра сагиб у конторі. Я часто чув, як майстер сагиб каже, що той Стівенс сагиб є негідником. Майстер сагиб завжди пильно стежить за махінаціями Стівенса сагиба. Каже, що Стівенс сагиб заздрить гарним стосункам майстра сагиба з лейтенант-губернатором сагибом.

— Чи ви нічого незвичного не помітили в поведінці Мак-Олі сагиба останнім часом?

Слуга помовчав, почухав потилицю.

— Я не кажу погано про майстра сагиба.

Я змінив тон. Іноді ліпше натиснути.

— Вашого хазяїна вбили, і ми ведемо поліцейське розслідування. Відповідайте на запитання.

Він здався і видав таку історію:

— Останні три-чотири місяці майстер сагиб поводиться напрочуд незвично. Їде кудись пізно ввечері, повертається після опівночі. Спочатку уникає алкоголь, а тоді минулого місяця знову напивається до нестями.

— Що, на вашу думку, могло так змінити його поведінку?

Він похитав головою.

— Цього я, на жаль, не знаю, сагибе.

— А коли ви востаннє бачили Мак-Олі?

Він на мить задумався.

— У вівторок увечері. Перед тим як він їде до «Бенгальського клубу».

— А він казав, коли повернеться?

— Ні, сагибе. Якщо від мене не вимагається особливих приготувань, майстер сагиб ніколи не ділиться зі мною своїми планами.

— Він не казав, чи збирається того вечора до Коссіпора?

— Точно ні, сагибе.

Сказано це було так палко, що я зацікавився.

— А хоч колись туди їздив?

Знову повернувся нашорошений погляд. В очах немов опустилися завіси.

— Не знаю,— отримав я емоційну відповідь.— Я вже кажу це інспектору сагибу, який приходить вчора.

Сагибу? Коли на порозі він сказав, що вже говорив із поліцією, я вирішив, що то був місцевий констебль, який приходив повідомити про смерть його хазяїна. Я точно не посилав сюди жодного офіцера сагиба, і крім лорда Таггарта ніхто не міг цього зробити.

— Як звали інспектора? — поцікавився я.

— Не знаю, сагибе.

— Опишіть його.

— Схожий на вас, високий, і волосся такого ж кольору, але він має вуса. І форма дуже схожа на вашу.

Може, Дігбі? Можливо, але ніхто б не сказав, що він схожий на мене. Хоча в очах