Ельфріда Єлінек - Коханки

й Гайнцом не може бути жодних стосунків. Сюзі потрібен чоловік у повному соку, а Гайнц таким не є. Для Сюзі він — простий пролетар, жадібний до хавчика. Сюзі вважає себе чудовою куховаркою. Сюзаннин татусь так вважає.

Сюзі знову береться розповідати про голод і злидні в усьому світі, вона агітує Гайнцову родину протестувати проти голоду й убогості.

Батько Гайнца дуже дружелюбно просить її стулити пельку, адже син його, Гайнц, не любить за їжею чути про сумне, йому до вподоби веселі історії. А Гайнц точно зараз зайнятий їжею, хіба Сюзі не бачить?

Сюзі налякано мовчить, їй соромно за байдужість людства, що його тут і зараз втілює собою батько Гайнца.

Сюзі заспокоюється й думає про себе: «Знову спливло кілька годин, але як і раніше на обрії немає солідного претендента».

Сюзі думає про себе про всілякий дріб’язок, наприклад, про маленьку Сюзі в маленькому фартусі на кухні в будинку в солідного претендента.

— Ось вийдете заміж, і це все пройде, — жартує над Сюзі навчений життям Гайнц, який про життя судить тільки по своїх батьках. Гайнц — великий спец, він завжди говорить загальними фразами, начебто все знає, усього навчився, все випробував. Та і його батьки в житті не тямлять ні вуха ні рила, інакше батькові не довелося 6 пропадати в далеких рейсах. Щоправда, матері в кожному разі довелося б без кінця поратися по господарству. Ким би чоловік не став, господарство лежить на плечах дружини. От і Гайнц просторікує так, немов у нього — величезний життєвий досвід, якого насправді і натяку нема.

Сюзі розповідає про свої захоплення — про нові знайомства й далекі країни. Гайнц, великий спец і в цьому, говорить, що вдома воно найкраще. Сюзі презирливо виражає незгоду. Гайнц стоїть на своєму, у справжнього чоловіка на все — своя думка. Бріґітту тим часом охоплює занепокоєння за долю фамільних чайних ложечок і порцелянових філіжанок.

Бріґітта хоче вберегти порцеляну від чужих необережних рук.

Усім своїм виглядом вона показує, як любить вона ці порцелянові філіжанки з квіточками. Вона бере їх так обережно, як беруть неоперене курча. Легко й обережно. Важко повірити, що її неспритні руки на таке здатні. Гайнцові батьки засоромились. А що, коли Сюзі і справді подумає, що порцелянові чашки для них — щось особливе. Це для Бріґітти, для фабричної дівки, вони — розкіш. Гайнцові батьки навперебій запевняють Сюзі, що щодня їдять із порцелянових тарілок, а якщо яка раптом розіб’ється, ну що ж поробиш, тоді купують нову.

Бріґітта вважає, що її зворушливі турботи відволічуть Гайнца від чужорідних думок, які вона в ньому зауважує. Вона помиляється. Думки ці — не чужорідні, вони — плоть від плоті Гайнцової родини.

Сюзі бере в руки філіжанку так, немов вона — бляшана і її власна. «Ми ж не в тюремній їдальні, де бляшаний посуд, ми ж у будинку мого нареченого, нареченого! А тут весь посуд порцеляновий». Бріґітта намагається відібрати в Сюзі філіжанку, захистити її, пригорнути до грудей і заколисати, як дитину, нехай усі бачать, як вона вміє цінувати те, що незабаром їй належатиме. А батьки хай стулять писок! У будинку для людей похилого віку вони, гриби порохняві, ще наїдяться із бляшаних мисок.

Одна з дівчат перебуває у глибокій омані. Як завжди це — Бріґітта. Бріґітта й Сюзі хочуть брати жіночністю й миловидністю.

Сюзі добивається успіху, адже вона насправді мила, їй це легко дається, тому що нічого не вартує, але тішить усіх довкола. Навіть якби це чого-небудь коштувало, Сюзі могла б це собі дозволити.

Бріґітта успіху не добивається, тому що на кам’янистому шляху до Гайнца вона сама скам’яніла й озлобилася. Це Бріґітті нічого не вартує. Вона розплачується одним — своїм єством. Єство Бріґітти підточують зсередини непрошені гості, і найстрашніший з них — конвеєр з виробництва бюстгальтерів. Єство Бріґітти стоншилося, немов заношений шовк.

Фортеця обороняється одним лише терпінням.

Кохання давно пішло спати. У кого вистачить сил пильнувати так довго?!

Вкотре кохання зазнає поразки, а перемагає насильство.

Сюзі перемагає завжди, адже вона така мила й добра, адже вона така людяна. Бріґітта ж нелюдська. Бріґітта нарешті перемагає в жорстокій боротьбі за порцеляновий кавник. М’яка й жіночна Сюзі випускає кавник з рук. Нежіноча, кам’яна Бріґітта тріумфально притискає кавник до грудей.

Ура, перемога!

Сюзі говорить:

— Все одно в нас удома посуд кращий за ваш. Піду-но я додому!

Гайнцова мати кидається навперейми, просить Сюзі залишитися. Вона обіцяє купити найкрасивіший кавник, хай тільки Сюзі залишиться. Вона притягає Сюзі до своїх грудей, які Гайнц брав дитям, а потім виростила до чоловіка, який уміє розгледіти в житті головне. А на другорядне — на Бріґітту — він і не гляне. Гайнцова мати говорить:

— Ми, жінки, повинні діяти спільно проти цієї нежіночої грубіянки Бріґітти.

Зрештою Сюзі виграла битву. Виграла своєю жіночністю й лагідністю. Залишайся такою і надалі, Сюзі! Не дай собі огрубіти!

Гайнц хоче вліпити Бріґітті ляпаса.

За мить він своє бажання виконує. Якщо чоловік що вирішив; він повинен довести справу до кінця. Бріґітті боляче від несправедливості!

Адже вона, врешті-решт, врятувала сімейне майно від загарбниці!

Вона усе ще притискає порцеляну до себе, зігріває її своїм тілом, відчуває відповідне тепло.

Не те що з Гайнцом. Той завжди холодний до Бріґітти.

На скатертині розповзається велика коричнева пляма — слід їхньої боротьби. Сюзі мчить на кухню, даючи волю своєму інстинкту, що наказує їй: витри скатертину!

На сцені з’являється волога ганчірка. Сюзі насолоджується особистим успіхом і витирає пляму від кави.

— Я віддам кавник тільки свекрусі або Гайнцові, вам я його не віддам, — говорить Бріґітта, але на неї ніхто не звертає уваги. Захоплені глядачі влаштовують Сюзі овацію.

Бріґітти не існує. Якби вона не тримала, як і раніше, кавник у своїх лапах, сколотих швейними голками, її 6 узагалі ніхто не побачив.

Сюзі виправила незручність, якої припустилася неосвічена Бріґітта.

Подяки Сюзі не чекає, ні, аніскільки.

А Бріґітта чекає, що Гайнц належатиме їй.

Ні, у такий спосіб у неї нічого не вийде.

Кохання завжди відшукає дорогу

Священик у церкві говорить, що кохання — це шлях до іншої людини. Паула шукає близькості з Еріхом, вона шукає земний шлях до іншої людини. Паула шукає ґрунт, на якому вона може зустріти Еріха, щоб потім удвох займатися всім цим свинством.

Будь-яка найдосконаліша система має свої діри, через які й можна буде вислизнути. Кохання частенько в тому і полягає, щоб ці діри відшукати.