Роберт М. Вегнер - Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід

Роздратування, яке здіймалося в Кайлін, нарешті вибухнуло.

— І це тому ти приглядався до її коня добрих півхвилини? Саме перед тим, як згадав щось там про козу та хортів? І перед тим, як мимохідь кинув, що офіцери в полку закладаються виключно на вино, про яке якась там убога дикунка навіть і не чула? Може, ти розраховував на те, що цій дикунці доведеться зробити щось більше, щоби сплатити борг?

— Я не…

— Дивися й думай, — перервала вона. — Ти ж у Степах. Не в столиці, де гвардія виступає для почесного ескорту для імператорської родини.

— Не тільки, — обурився він.

— Вочевидь, що не тільки, — вицідила вона. — Напевне ще й для того, щоби брати участь у перегонах між різними полками, під час яких офіцери закладаються на вино.

Його заціпило.

Вона брязнула тятивою лука, аби нарешті відкрити йому очі, а коли Ванген-кан-Левав нахмурився, сунула йому зброю під носа.

Якусь мить він переводив погляд із неї на зброю, аж поки вона нетерпляче не постукала по цеховому знаку. Здивований, він відкрив рота.

Плечі лука були склеєні Ґревисом Фендориком. Не просто в його майстерні, а ним особисто. Він сам відбирав деревину, ріг, жили та клей. Сам працював над формою та силою натягування.

Перш ніж він виконав лук для Кайлін, досліджував, як вона натягує зброю, як стріляє, який в неї розмах рук і як сидить у сідлі. Його праця коштувала сто оргів, а ритування на внутрішній частині плечей лука, вкритих прошарком лаку, свідчило про вміння майстра і, передусім, про вартість зброї. Держак був зроблений у майстерні в Каберді, вирізаний під руку стрілка, беручи до уваги всі дрібниці, включно з довжиною пальців та улюбленим хватом. Коштував він десять оргів. Тятиву зробили в Маконенні — у всій Імперії немає кращих ремісників, які б виробляли тятиви. Два орги за штуку; і це вона ще не натягнула найдорожчу, бо їй було шкода.

Але могла б поставити будь-яку кількість вина на те, що в усьому Сьомому полку не знайде бодай одного лука з тятивою із самого Маконенна. Просто ті коштували за дорого як для армії.

— Бачиш, чародію, ми тут, на кордоні, живемо інакше, ніж ти це собі уявляєш. Так, буває, що ми ходимо голодні та спраглі, але на двох речах ми не заощаджуємо. Перша — це зброя, бо добрий лук, шабля чи кольчуга — це твоє життя. Тож якщо в мене вистачить на таку зброю, то пляшка якогось там вина не надто мене здивує. А в тебе цей лук був перед очима весь час, але ти все одно бачиш лише дівчину в лахмітті, до якої можна звертатися ввічливо, але з такою ввічливістю, від якої аж жовч підступає до горла. Начебто вагаєшся: чи йти на заклад, чи пасує офіцеру закладатися невідомо з ким. І коли ж ти збирався згадати, що для мене такий заклад надто дорогий, а тому ми можемо ввечері вирішити це питання в тебе в казармах?

Він миттєво почервонів.

— Ні, — гарикнула вона. — Не плескай язиком, дивися на перегони. Вчися.

Коні випірнули з-за повороту в тій самій послідовності, в якій зникали, але цього разу галопували так, наче солдати не хотіли їх мучити без потреби. Першим ішов сивок, обганяючи інших уже на шість корпусів, потім два булані, а далі — мишастий коник Леї, що мужньо біг наприкінці вервечки. Дивним було тільки те, що відстань поміж ним і кіньми солдатів анітрохи не збільшилася. Утім, вершники на буланих вже галопували спокійно, не намагаючись заступати дівчині шлях. Сивок саме проминув два списи на лінії старту, пройшовши половину дистанції, і нічого на світі не могло відібрати в нього перемогу.

Кайлін не дивилася на мага — всю увагу вона присвятила перегонам.

— Друга річ, на якій ми не заощаджуємо, чародію, це коні, — сказала вона тихо.

Обидва булані жеребчики пробігли поміж списами, а за ними, товчучи сухе бадилля та вдихаючи підняту пилюку, нісся коник Леї. Тої миті, коли він зрівнявся з міткою половини шляху, дівчина блиснула кинджалом з обох боків сідла — і дві важкі сакви гепнулися на землю. Тоді Лея нахилилася уперед і погладила коника по шиї.

І тоді її мишастий коник перетворився на пущений з катапульти камінь. Здавалося, якась сила схопила його за вузду та потягнула вперед. Короткі ніжки обернулися на розмиті плями, тулуб наче видовжився, але так лише здавалося, бо кінь просто витягнувся над землею, витягнувши шию якомога далі уперед. Блиснув жовтими зубами та визивно заіржав.

Обидва кавалеристи на буланих жеребчиках озирнулися, але було вже пізно. Лея в’їхала поміж ними, перш ніж ті встигли закрити роззявлені в безмежному здивуванні роти, та ринула вперед.

Із кількадесятьох горлянок вирвався застережний крик. Вершник на сивку був гарним, тож не втрачав часу на озирання й перевірку того, що сталося, а лише нахилився в сідлі й ударив у кінські боки острогами. Жеребець пришвидшився, перейшовши з галопу, яким він гнав до цього часу, відразу в чвал.

Кайлін із розумінням кивнула.

— Добрий кінь.

Та виявилося, що бути добрим конем — замало для сірого демона, на якого перетворився коник Леї. На очах у солдатів, які зібралися на пагорбі, відстань між тваринами почала зменшуватися в такому темпі, наче сивок біг по смолі. Шість корпусів, п’ять, чотири… Коли вершник на сивку глянув через плече, Лея була лише в трьох корпусах позаду й далі зменшувала відстань. Кавалерист щось крикнув і вдарив острогами так різко, що кінські боки стали червоними від свіжої крові. Кайлін скривилася.

— Дурень, — прокоментувала. — Кінь не побіжить швидше, але нервуватиме й може скрутити в’язи. І свої, і вершника.

Тварини, що мчали попереду, зникли за пагорбом. Цьому товаришували крики солдатів і вершників з чаардану Ласкольника, однак перші кричали щоразу із меншим натхненням. Кайлін глянула на мовчазного чародія й уперше широко усміхнулася.

— Чародій, офіцер, шляхтич і кавалерист. Так тебе можна було б назвати, правда?

Той кивнув, кинувши на неї похмурий погляд.

— Але ти не вершник, я права?

— Що ти хочеш цим сказати?

— Я? Нічого. Абсолютно нічого. От тільки справжній вершник, дивлячись на коника Леї, на мить би задумався, чому дівчина з вільного чаардану, до того ж із чаардану Генно Ласкольника, їздить на чомусь, що нагадує схрещеного з мулом поні. Що є в тій тваринці, що вона довірила їй своє життя?

Крики солдатів знову здійнялися і раптом замовкли.

— Вона його випередила, — прокоментувала Кайлін, не зводячи