Степан Іванович Наливайко - Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко

вони і є Дажбожими внуками. Тобто якщо русичі — Дажбожі внуки, то сином Дажбога мусить бути легендарний Рус, який і дав назву русичам — своїм нащадкам, синам.

Усе знов упирається в легендарного Руса. А чи немає іншого способу пролити світло на русичів і Дажбога? Чи немає якихось додаткових фактів з інших джерел про те, що вони мали свого, власного бога?

З’ясувалося, такі факти є. Насамперед у Геродота (V ст. до н.е.), у четвертій книзі його «Історії». Він повідомляє, що наймогутніші й найчисленніші із скіфів, «царські скіфи» (і лише вони) поклонялися ще Тагимасадові. Означення «наймогутніші», безперечно, свідчить про те, що йдеться саме про воїнський стан, а «царські» й підтверджує це. Бо якщо виходити з індійських уявлень, та царі мусили походити саме з воїнського стану, так званих кшатріїв. А коли так, то і Тагимасада, і слов'янського Дажбога слід сприймати за воїнське божество. Щоправда, сам Геродот про Тагимасада і його функції жодних даних не подає. Тільки зазначає — і це надзвичайно важливо, що скіфський Тагимасад відповідає грецькому Посейдонові (Геродот, 193).

Але ж Посейдон, як відомо, морське божество, і ніякого очевидного стосунку до воїнів нібито не має. Виходить, треба знову шукати нові, промовистіші факти.

Такі факти виявлені, як не дивно, на далекій ІІІрі Ланці. А коли точніше, то в хроніці ХІІІ ст. «Історія Сігірі», яка ввібрала значно раніші подіі, описані в індійських та цейлонських рукописах.

У цій хроніці мовиться, що в саків — середньоазіатських скіфів — ватажок, правитель племені вважається втіленням бога Варуни, що саме ім'я Варуна з часом прибрало в них значення «правитель», «цар», що через це і самих саків стали вважати нащадками Варуни (Paranavitana, 136).

З цього повідомлення напрошується кілька цікавих висновків. Якщо саки справдi поклонялися Варуні, то йому мусили поклонятися і їхні європейські родичі — причорноморські скіфи. Адже ба<69>гато хто з античних авторів і сучасних учених не розрізняє саків і скiфів, вважаючи, що це один і той самий народ, який жив колись від Індії до Надчорномор'я. Саки й скіфи мають надзвичайно багато спільного у віруваннях, звичаях, міфології (Раевский, 216).

І друге. Якщо в середньоазіатських саків Варуна вважається втіленням земного царя, правителя, то таким же втіленням для причорноморських скіфів слід вважати Тагимасада. Адже Варуна, Тагимасад і Посейдон — функціонально тотожні. Геродот ототожнив Тагимасада з Посейдоном, а Варуна — теж морське божество, як і Посейдон. Таким чином, виходить, що Геродот не довільно порівняв Тагимасада з Посейдоном, а виходив із якоїсь давнішої традиції.

Так чи інакше, а дані ці знаходять підтвердження в зовсім інших, не залежних від грецьких, джерелах. На них можна цілком покладатися.

Тож коли ми хочемо знати про функції скіфського Тагимасада і слов'янського Дажбога, яких у даному разі об'єднує зв'язок із «царськими скіфами» й русичами, то їх ми мусимо шукати у функціях Варуни й Посейдона. Про них ми маємо розлогі відомості. Очевидно, для Тагимасада і Дажбога підходитимуть насамперед функціі, спільні Варуні й Посейдону.

Ми вже знаємо, що Варуна й Посейдон — морські божества, владики морів. Проте, виявляється, лише цим їхня подібність не вичерпується. Вони мають чимало інших спільних, іноді досить специфічних рис. Деякі з них варто навести, тим більше що вони можуть бути властивими скіфському Тагимасадові й слов'янському Дажбогові.

Варуна розділив Небо й Землю, змусив Сонце світити. Його волею сходять Місяць і зірки. Океан (попередник Посейдона у греків) — притулок Сонця, Місяця, зірок. Вони з нього сходять і в нього заходять.

Варуна — покровитель і охоронець західної сторони світу. Еллінський Океан — на крайньому заході, він омиває межі життя і смерті.

Варуна асоціюється з богом смерті Ямою і пов'язаний з потойбічним світом. Посейдон теж був богом світу померлих, що яскраво засвідчує «Одісея» Гомера.

Варуна пов'язаний із пробиванням джерел. Посейдон своїм тризубом також пробиває джерела.

Варуна колись належав до світу асурів, пов'язаних насамперед із водною стихією і хаосом, який передував творенню світу. Океан уособлює хаос, у давніх уявленнях Океан і хаос — невіддільні.

Варуна володіє чарівною силою — майєю, знає всі таємниці світу. Він — першоджерело магії. Син Посейдона Протей знає минуле і вміє добре ворожити, має дар пророцтва.

Варуну легко розгнівити: особливо його сердять людські гріхи. Він <70> грізний, але справедливий до тих, хто покаявся. Посейдон також легко впадає у гнів, він — бог гніву. Надто пихатого Посейдон жбурляє в море, зате того, хто розкаявся, рятує, простягнувши тризуб.

Варуна втілює темні, похмурі властивості всього, з чим пов'язується. Йому приносять у пожертву тварин чорної масті. Він асоціюється з нічним небом («Варуна — це ніч», — мовиться в давньому тексті). Світ Посейдона не любить світла, він понурий, імлистий. Океан у Гомера відзначається непроглядною пітьмою. Так і планета Нептун — символ мороку, містичної глибини.

Варуна був колись уседержителем, царем над світами, богами й людьми. Він — верховний бог і творець, володар Всесвіту. Посейдон — найвище божество в легендарній Атлантиді, що засвідчує його тризуб — символ влади над трьома світами: небом, землею і потойбіччям. Посейдон сперечався з самим Зевсом, кажучи, що саме він старший на Олімпі і що саме йому належить верховенство серед богів. Він привселюдно, точніше, привсебожно називає Зевса узурпатором небесної влади.

Варуна — бог родючості, рослинності й дощу. Ріки — його сестри. Він звільняяє води, прокладає шлях потокам, стежить за течією рік. У Посейдоні, як і в його синові Протеї, втілений прадавній бог Нерей — батько нереїд у царстві Посейдона. Сам Нерей — володар вод, річок і течій. Посейдон — уособлення невичерпної породжувальної сили земних надр, водної стихії.

Варуна — охоронець космічного закону — ріти (слов'янське лад), хоч раніше й був володарем хаотичного, невпорядкованого світу. А Посейдон, навпаки, — ворог усього впорядкованого, гармонійного, довершеного (МНМ, І 217–218; ІІ 323–324).

Ці далеко не всі факти незаперечно засвідчують спільність у прадавні часи функцій індійського Варуни й грецького Посейдона, а з ними