Степан Іванович Наливайко - Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко

латинського Нептуна й етруського Нетуна. З чого можна, виходячи з тотожності Варуни й Посейдона, виснувати, що слов'янський Дажбог i скіфський Тагимасад також мали функції, перераховані вище. Таким чином, видно, що Варуна — один із найдавніших богів ведійських аріїв. Це ще індоєвропейське божество, наділене надзвичайною широтою функцій і величезною могуттю, як і його грецький побратим Посейдон. Він — опора Неба й Землі, наглядач за праведністю й чеснотливістю людей. Він змальовується з петлею в руці, якою ловить грішників, а тоді карає, найчастіше водянкою, що зайвий раз підтверджує його зв'язок із водною стихією.

Проте Варуна має ще одну надзвичайна важливу функцію. Він втілює собою племінного ватажка, вождя, царя, особливо магічний аспект його діяльності, втілює владу й владарювання. Він божествен<71>ний суддя — всевiдаючий i всевидющий. Ось що пише про цю особливість його відомий фахівець із порівняльної міфології Ж.Дюмезіль:

«Мітру й Варуну … часто називають царями… Проте з них обох більшою мірою царем є Варуна; на рівні ритуалу не Мітра… а Варуна — покровитель і модель царя в церемонії посвячення — раджасуї, де багато сцен, як це засвідчують коментарі, відтворюють те, що здійснив або зазнав Варуна «під час свого посвячення»… Варуна ототожнений із кшатрою… — поняттям, яке водночас є основою другої, військової функції, реалізованої, в класі кшатріїв. І коли йдеться про царя (він звичайно сам походить із класу кшатріїв), владою в її профанованих аспектах, що базуються на силі… Варуна — володар кшатри, уподібнюючись цареві над людьми, править на мирній території… У цій функціі Мітра виявляє цареві ту послугу, яку земний цар одержує від свого верховного жерця… Варуна, природно, звернений до всього, пов'язаного з війною: «Ти, о Варуно, ти цар над усіма (істотами), глава (народів), тобі добре на бойовій колісниці, — звертається до нього поет» (Дюмезиль, 53–54).

Гадаємо, характеристику Варуні в цьому уривку дано цілком вичерпну. Нагадаємо лише, що саме Варуна й Мітра — ці два індоєвропейські божества — складають слов'янське ім'я Володимир, надзвичайно популярне в давньоруські часи (лише в династії Рюриковичів його мали 18 князів).

Хто ж такі ці індійські кшатрії, чиїм божеством є Варуна?

Кшатрії — воїни, друга за значимістю після жерців-брахманів верства в давньоіндійській суспільній ієрархії, хоча буддійська та джайнська література відводить їм чільне місце. Зокрема, Будді приписуються слова: «І оскільки кшатрійська варна (воїнський стан.—С.Н.) тепер вища, то я буду знову народжуватися представником цієї варни» (ИД, 303).

У «Рігведі» кшатріям, тобто воїнам, приписується походження від міфічної першолюдини Пуруші. У стародавніх книгах священного знання — ведах мовиться, що Всесвіт виник із тіла Пуруші, якого боги принесли в жертву на початку світу. Боги розтяли його на частини, і з уст його виникли брахмани (жерці), з рук — кшатрії (воїни), зі стегон — вайш'ї (землероби, ремісники й торговці), а зі стіп — шудри, залежні від перших трьох станів.

Глава держави, як правило, був кшатрієм. Вищі урядові посади в центрі й на місцях займали теж кшатріі. Царські роди, військову знать складали кшатрії. Їм нерідко належали чималі земельні наділи, саме вони володіли фактичною владою в суспільстві. За свідченням Мегасфена, грецького посла при дворі індійського імператора Чандрагупти (IV ст. до н.е.) представники воїнського стану, «якщо по<72>трібно воювати, вони воюють, коли ж укладено мир, самі вони провадять веселе життя.» З кшатріями асоціюється червоний колір (пор. «черлені щити» русичів), оскільки індоєвропейські народи споконвіку ототожнювали червоний колір з енергією та рішучістю. В індійських джерелах підкреслюється, що червоний колір — це раджас, тобто ярість, снага, пристрасть. Звідси, очевидно, й раджа — цар, правитель.

Саме слово кшатрій тлумачиться як наділений могутністю, хоч існує й дуже давнє тлумачення, що кшатрій — це власник полів, а не лише титул (пор. етнонім поляни, що його деякі дослідники виводять від слова поле).

З витягів про давньоіндійських кшатріїв випливає ряд цікавих паралелей. Із кшатріями пов'язується Будда, який сам походить із шак'їв: у цьому етнонімі легко відчувається зв'язок із саками, які по-індійському називалися шаки. Тобто сам Будда походив із саків. Загадкові будини, чию столицю дехто ототожнює з Києвом, можуть пов'язуватися саме з Буддою. Про це, хоч несміливо, вже кажуть деякі дослідники. Таке припущення тим імовірніше, що Будда пов'язує свої переродження саме зі станом воїнів.

Характерно, що сліди всіх чотирьох давньоіндійських станів і досі помітні в Україні, особливо в прізвищах та назвах. Зв'язок же із кшатріями, другої після брахманів верстви, найпомітніший і досі. Насамперед він простежується у причорноморських скіфів, усі три родоначальники яких — Ліпоксай, Арпоксай і Колаксай — мають у своїх іменах компонент — ксай, похідний від поняття кшатра — «сила», «влада» (СРС, 179). Більше того, слов'янський термін цар походить від цього поняття, що відбилося в численних українських прізвищах: Цар, Царук, Царик, Царко, Царенко, Сай, Сайко, Саєнко тощо.

Таким чином, індійські кшатрії, царські скіфи і слов'янські русичі виявляють багато спільного. Всі вони мають свої «воїнські» божества — відповідно Варуну, Тагимасада й Дажбога. Всі вони пов'язані з царською або княжою владою і станом воїнів. І індійські, і скіфські, і слов'янські правителі асоціювалися зі своїми богами під час вінчання на царство, що, безперечно, свідчить про однакові уявлення щодо царя та верховної влади в індійців, скіфів і слов'ян. Слід відзначити й те, що колір кшатріїв — червоний — водночас є кольором жалоби (пор. українські фольклорні факти, коли загиблого козака — професійного воїна — вкривають червоною китайкою).

Скіфів більшість учених визнає іраномовним народом. Тож цікаво з'ясувати, чи знають давні іранці якесь божество з подібними функціями щодо царської влади і воїнського стану. І тут, за спостереженнями Ж.Дюмезіля, привертає <73> увагу функціональна близькість індійського Варуни іранському Ахурамазді (Дюмезиль, 85–88). Цей здогад підкріплюється тим, що в найдавніших індійських пам'ятках Варуну називають Асура. Асура ж тотожне іранському Ахура. Ім'я це в різних мовах має свої різновиди: пехлевійське Ормазд, хорезмійське і памірське Ремузд, монгольське Хормуста, грецьке Оромаздес тощо. Воно дослівно перекладається як Ахура Мудрий.

Як засвідчують факти, Варуна й Ахурамазда свого часу здійснили однаковий перехід. Та метаморфоза змінила їхній статус. Варуна, що доти був асуром (асури — старші брати богів і водночас їхні постійні суперники, втілення первозданного хаосу)