Олесь Ульяненко - Жінка його мрії, Олесь Ульяненко

червоного граніту шастали, як заводні. Він собі часто майже на порозі інстинкту, рефлексу ставив питання: чому тут так нудно, сумно мокріє спина, дрижать ноги? Доки дістанешся ліфта, відчуєш себе тричі мертвим. В ліфті його відпустило, але засмикалася щока, та, по якій вдарили. Руслан потягнувся до неї рукою й осмикнув. У ліфті окрім нього - дві коротконогі грудасті жінки, і він їх не знав. Те, що вони непропорційно збудовані, його втішило. І він лизнув по-зміїному губи: так робив його батько. У Руслана забурчало в животі. Цього разу він підтиснув губи. Жінки засміялися одними очима. Але, на превелику радість, ліфт зупинився на одинадцятому. Вони вийшли, лишивши після себе нудотний солодкий дух дешевих жіночих парфумів.

Він ішов поверхом, повз двері кабінетів, і його уява малювала тихе перешіптування, ляскання по сідницях, відтягування гумок від трусів, здавлені стогони й істеричний сміх. Потім він схаменувся, легкий і пустотливий настрій наповнив його повністю, вщерть. Руслан повернув до нізруму. Тут було порожньо, але та, кого він хотів бачити, годувала кольорових папужок. На сьогодні папуг було предостатньо. У вікні летіли птахи однією сірою стрілою. Руслан задоволено усміхнувся. Він подивився на Лінду. Подивився, як і завжди, просто і невимушено; весь його погляд говорив, що він радий її бачити. Вона нагадувала екзотичну африканську птаху, що сидить у піску і дзьобає час від часу всіляких кузьок. Руслан давно визначив, що Лінда більше нагадувала жінку, яка щасливо проживає в заміжжі, старанно, як стара баба обличчя, приховуючи свою орієнтацію. Спочатку, з першого ж дня, Руслан гадав, що вона сама в цьому не здогадується, але якогось одного дня вона упіймала на собі його ясний дитячий погляд і усміхнулася. Так усміхаються зближені або у щось утаємничені.

Лінда з маленького приміського села, повз яке джмелями гули електрички. Донька матері-одиначки, шкільної вчительки. Вона завжди мріяла стати кінозіркою або телеведучою - як прописне свідоцтво всіх теледів. Тільки Руслан дізнавався про подробиці її життя, несвідомо у нього на очі наверталися сльози. Тільки необізнаний міг знайти однаковими їхні долі. Лінда - донька сільської вчительки. Руслан був з впливової олігархічної сім’ї, дарма що нині опальної. Гроші на опалу аж ніяк не реагують.

Лінда росла тендітною дитиною. Єдине, чого не вистачало, то це батьківської уваги, якщо вона насправді потрібна у цьому житті. Питання це дуалістичне. Батька вона бачила раз у житті і у зрілому віці. І хоч була вразливою дівчиною, любила проводити час з хлопчаками, одягатися, як хлопчик: у спортивні штани, сині джинсові сорочки. Звісно, дівчинка мріяла про принца, про таке мріє кожен, але, переступивши поріг зрілості, полишає це у світлих днях юності. Лінда ж залишилася з цими мріями і спала з ними, наче наркоман від морфію. Для неї було б зрадою лишити свою мрію там, у тій темряві, що зветься дитинством, де ще не все усвідомлювалося. Словом, одна каша. І вона потягнула з того кінця за хвіст свою мрію, витягнула, але у досить скаліченому вигляді. Трагедія йшла за нею хтивою дівахою, що перепилася, прогулялася, а зараз пленталася позаду пероном дівочих сподівань. Саме так пізніше вона означила те, до чого прийшла. Головним бажанням було будь-що вибратися з маленького забитого села, з магазином у районі, з однією зупинкою, з гомінкими електричками, з перекошеними парканами, з хатами, біля яких мініатюрними монстрами літали мухи над купами гною. Перш за все її турбувала формула успіху. Від природи Лінда була дівчиною чутливою, що посилило ще й мамине виховання: книжки, романтичні історії. Біда в тому, що природа - каверзна штука, жінкам подавай кохання, неодмінно перше та на все життя. Всі тендітні хлопчики, модні й стильні, у природі виходили не білими ніжними принцами, а банальними гомосексуалістами. Але передусім її цікавив успіх: вона бачила себе не менше як голівудською зіркою. Й успіх помалу чорною трояндою розпускався у звивинах Ліндиного мозку. Вона почала отиратися серед еліти, старанно слухаючи балачки і вірячи цьому трьопу, закохувалася у хлопчиків з пухнастими віями, ніжними личками, з плавними рухами. Спочатку їх зближали інтелектуальні розмови. Перший її статевий досвід нічого, окрім жаху, холодної відрази, не приніс. Банальна студентська пиятика. І якийсь Рудько, який гордо називав себе сатаністом, спробував показати, що він може більше ніж усі. Бідну і нещасну Лінду було згвалто-вано, хоча за власної згоди. Але все обійшлося, бо зранку вони обоє намагалися імітувати теплі стосунки. Проте нікчемний Рудько не потрапляв у приціл її мами. На цьому закінчилося. І почалися пошуки нових кандидатів. Стрингерство на телебаченні, нові знайомі. Ведуча на регіональних новинах по затулянню дірок. Потім її навчили, де, як і коли лягати. Вона лякалась, але все почало виходити. Напевне, все ускладнював Руслан. Так чогось не вистачило у цьому целулоїдному світі. А так, як кліпнути оком, нічого особливого. Ось той день, коли вона - ведуча на телебаченні: жовті квіти, синє, вимите дощами небо. Все бажає тобі добра, і світ щасливо шкірить свої передні. У той час у неї був коханець, бісексуал. Булькатий, схожий на равлика, він так і ходив, тягаючи за собою ноги. Він розумненький, прямо душка, і попереду нічого страшного, хіба що перескочити життя. І знову, як нудно романтично, - її головний редактор, груба баба з маслакуватою фігурою, мілірованим волоссям, пористим обличчям і пародонтозними зубами. Вона лесбіянка. Лесбіянка, що цитує грубих поетів, великих поетів, яких давно ніхто не читає. Вона, Лінда, відкриває інший світ у ліжку цієї баби, розуміючи, що давно цього хотіла, давно прагнула. Руслана прямо-таки перло від однієї фантазії на таку тему. Потім Лінда звично перескочила до ліжка свого шефа. Редакторка залазить у петлю у ванній, на залізній трубі. Труба прогнулася, потім тріснула. Потекла вода. Її так і знайшли. Мокру й обісцяну. Редакторка написала листа. Безглуздого й убогого. Робилося моторошно, наче тебе запустили головою у середньовіччя.

Він часто зустрічав її чоловіка і тільки стенав плечима. Одного разу під верхотурою з червоного граніту сліпучим, неймовірно тихим днем Руслан нахилився над її вухом і, торкаючись губами, щоб вона відчула запах і вологість гігієнічної помади, запитав:

– А знаєш, яка подібність Бога з сатаною?

– Бог дає право вибору, а сатана вибирає сам, - не задумуючись, відповіла розумненька Лінда.

– Умничка, - клацнув губою Руслан.

– Тільки це смердить сіркою і пеклом, - сказав хтось невідомий і пройшов