Редьярд Джозеф Кіплінг - Мауглі

— Ти вбив лише одного, а інші залишилися. Але тепер ти сам розкажеш про це в Джунглях, бо твоя ніч уже закінчилася.

Почався день. Біля входу в печеру з’явилася інша безволоса істота. Вона побачила на порозі труп свого брата й над ним Першого Тигра. У людини в руці була загострена палиця…

— Тепер вони кидають не палицю, а вістря, яке ріже, — раптом втрутився дикобраз Іккі, потріскуючи своїми голками (місцеві поселенці вважали дикобраза доволі смачною стравою, і тому йому добре знайома підступна маленька сокирка, яка вражає, висвистуючи в повітрі, наче крилатий дракон).

— Ні, то була просто загострена палиця, така, яку встромлюють у пастку, — сказав Гаті. — Безволоса істота кинула палицю, і вона проштрикнула бік Першого Тигра.

Сталося так, як сказав Та. Перший Тигр, виючи, кинувся бігти й гасав Джунглями доти, доки не звільнився від палиці в боці. Так усі дізналися, що людина може вражати здалеку, і Страх охопив усіх мешканців Джунглів ще більше, ніж раніше.

Звідси й пішло, що Перший Тигр навчив безволосу істоту вбивати. І ви всі знаєте, скільки лиха впало через це на мешканців Джунглів. Потім з’явилися петлі, ями, приховані пастки, літаючі палиці, мухи, що вилітають з білого диму й колють (Гаті мав на увазі кулі), Червона Квітка, яка жене нас на відкрите місце.

І є лише одна ніч на рік, коли людина боїться Тигра, — ніч, яку обіцяв Та. Ніколи Тигр не пропускає цієї нагоди, щоб злякати безволосу істоту.

Де б він не зустрів людину цієї ночі, він убиває її, згадуючи той сором, який упав на голову Першого Тигра. Увесь інший час Страх вільно ходить Джунглями вперед і назад, вдень і вночі.

— Ой, леле! — зітхнула лань, думаючи про свою долю. — І лише в такі хвилини, коли над усіма нами з’являється привид ще більшого Страху, як це сталося зараз, лише тоді ми, звірі, забуваємо невеликі страхи й збираємося разом в одному місці, як зійшлися сюди тепер.

— І є лише одна така ніч, коли людина боїться Тигра? — запитав Мауглі.

— Лише одна ніч, — відповів Гаті.

— Але ж і я, і будь-хто інший у Джунглях знає, що Шер-Хан убиває людину двічі, тричі на місяць?

— Це так. Але щоразу він нападає на людину ззаду і, коли завдає удару, відвертається, бо він дуже боїться. Варто в таку хвилину подивитися на нього — і він утече. Але коли приходить його ніч, він відкрито наближається до людського поселення. Він блукає між хатинами, зазирає у двері, й тоді люди падають перед ним долілиць, а він без страху вбиває. Одне убивство в цю ніч.

— Он як! — сказав про себе Мауглі. — Тепер я розумію, чому Шер-Хан просив мене поглянути на нього. Але тоді нічого не домігся, бо він не зміг витримати мого погляду. А я, звичайно, не впав ниць перед ним тому, що я не людина, а належу до вовків Вільного Племені.

— Гр-р-р! — тихо прогарчала Багіра. — А чи знає Тигр свою ніч?

— Він не знає своєї ночі доти, доки не з’явиться Шакал Місяця і не засяє яскраво у вечірньому тумані. Ця єдина ніч іноді приходить узимку, коли йдуть дощі, іноді влітку, під час посухи. Якби таке лихо не трапилося з Першим Тигром, ми б ніколи не знали, що таке Страх.

Олені сумно зітхнули, а Багіра посміхнулася.

— А люди знають цю історію? — запитала вона.

— Ніхто її не знає, окрім тигрів; а ми, слони, знаємо її тому, що ми — діти Та, Першого Слона. Тепер її знаєте й усі ви, хто зібрався тут, бо ви почули її від мене.

І, сказавши це, Гаті занурив свій хобот у воду на знак того, що не бажає більше говорити.

— Але я не розумію, чому Перший Тигр не їв траву, листя й гілки. — сказав Мауглі, звертаючись до Балу. — Адже він лише скрутив шию оленю, але не їв його. Що ж змусило його їсти м’ясо вбитого?

— Дерева й ліани позначили його, поклавши на його шкуру смуги, як це ми знаємо тепер. Відтоді він не їсть їхні плоди. Щоб помститися, він тепер нападає на оленів та інших звірів, які харчуються травою, — сказав Балу.

— Тобі, Балу, була відома ця історія? Чи не так? Чому ж я жодного разу не чув її від тебе? — запитав Мауглі.

— Просто тому, що в Джунглях таких історій не переказати. Якби я почав тобі розповідати їх усі, то ніколи б не закінчив. Та облиш нарешті моє вухо, Маленький Братику!

Коли Мауглі посварився зі Зграєю після розглядин на Скелі Ради, він залишив печеру, в якій виріс. Хлопець попрощався з рідними місцями і спустився з гір. Він вийшов із Джунглів і наблизився до зораних нив, де жили люди. Але не зупинився біля найближчого людського поселення, бо воно було занадто близько до Джунглів, де в нього залишився принаймні один запеклий ворог. Мауглі рушив далі вниз долиною. Здолавши миль із двадцять, він опинився в місцевості, зовсім йому незнайомій. Тут закінчувалася та долина між горами, по якій він ішов. Далі починалася широка рівнина, всипана великим камінням і зорана глибокими яругами. З одного боку цієї рівнини розташувалося невеличке селище, оточене зеленими луками; з іншого боку починалися Джунглі. По зеленій траві блукали корови та буйволи.

Коли хлопчики, які пасли худобу, побачили Мауглі, вони з лементом кинулися тікати, а бездомні жовті собаки, яких