Євгенія Йосипівна Яхніна - Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

— Ти добре знаєш, Віолето, що коли ти мені скажеш, як звати ту швачку, то я в боргу не залишуся. Мені пощастило купити цими днями дуже цінні книги і…

Жакові не треба було говорити далі: практична Віолета, так само, як і її старша сестра, напевно знала, що вигідно придбані книги обіцяють їм всілякі приємності.

— Ежені Лефлер живе не дуже далеко, — здалася Віолета. — Пройдися на вулицю Муфтар. Усі її там знають. Зараз вона вже стара, зовсім не виходить з дому, а колись, кажуть, була красунею. До того ж, вона чудова майстриня. І дарма що божевільна, робить з шовку такі квіти, що в неї їх охоче замовляють поважні дами.

— А до чого тут Співуча Сорока?

— У неї живе навчена сорока. У сорок взагалі вік короткий. То, кажуть, якась добра душа підмінює їй птаха щоразу, коли старий вмирає. Я, звичайно, не знаю, чи правда це…

— Де ж вона живе?

— Хто? Сорока? — глузливо спитала Віолета.

— Та ні, Ежені Лефлер, звичайно!

— Вона живе в будинку дев'ять по вулиці Муфтар…

Добре, коли у тебе є друг! Почує Жак від Адора останні політичні новини, зробить вдалу покупку, відразу квапиться поділитися усим цим з другом. А про листи з села й говорити нічого! Хто, як не Шарль, має перший вислухати, що відбувається у Жака вдома! Новини із села приходили невеселі. Вислухавши Жака, Шарль говорив: — Та й у мене, казати правду, теж нічого втішного нема. Приїздив наш сусіда з села, розповідав, до літа хліба ніяк не вистачить. Ми до того ж живемо так далеко, що, коли веземо до млина наше зерно й оливки, витрачаємо півдня на поїздку туди та стільки ж назад. Дорога пролягає через річку, там чорториї, а мостів нема. І все ж таки доводиться возити хліб саме туди. Бо ж не самі ми собі мельників обираємо. Як накаже сеньйор! Вдома що в тебе, що в мене, — нікуди від сеньйора не втечеш. Танцюй під його дудку, і край! Ніби ланцюгом до нього приковані. Не те що в Парижі. Візьми хоч би пана Бажона. Бачить, що я стараюся, і дає мені роботу кращу, хоч і важчу. Про тебе вже й говорити нема чого — адже ти сам собі господар…

А Жак згадував перший день свого перебування в домі тітки Пежо, і у вухах дзвенів скрипучий голос Франсуази: «Не любити книжки треба, а вміти запропонувати їх покупцеві!» Згадувались і глузи сестер, косі погляди тітоньки! Добре, що хоч зараз вона повірила в Жакову чесність і добросовісність та перестала перевіряти кожне виручене й витрачене ним су… Але хіба Жак не цілком залежить од неї? І Жак гаряче казав:

— Усякий хазяїн поганий, що в Парижі, що в селі — усі однакові!

Тепер Жак і Шарль помінялися ролями. Раніше Жак прислухався до кожного слова «старого парижанина» Шарля і навіть слухався його практичних порад.

Але поступово Жак став незаперечним авторитетом для Шарля. Шарль захоплювався начитаністю Жака, його знанням книг. Тепер не він Жакові, а Жак йому сповіщав про все, що відбувається в місті. Шарль дізнавався від свого ювеліра головним чином про столичні плітки. Жак з кабінета й крамниці приносив політичні новини, які зараз усі з такою жадобою ловили.

Шарль дуже цінував, що Жак ніколи не виказує своєї зверхності й охоче ділиться з ним своїми знаннями. Він, як Жак у дитинстві, жадібно дивився на книжкові шафи в крамниці. Але часу для читання у бідолахи майже не залишалося після стомлюючої для очей роботи ювеліра. І він уважав за краще, щоб Жак переповідав йому прочитане.

Несвідомо Шарль почав навіть наслідувати Жака. Шарль придивлявся до того, як розмовляє Жак з тіткою Франсуазою. Шанобливо? Так, але без тіні догідливості або лестощів. Дивишся, і Шарль засвоїв такий тон у стосунках з паном Бажоном. Можливо, хазяїн навіть не помічає того, але Шарль сповнений гідності, коли розмовляє з ним. А раніше цього не було.

Під час однієї з розмов, яка набула особливо відвертого характеру, Жак розповів другові історію Фірмена. Вона вразила Шарля.

— Так ось які люди мучаться в Бастілії! А я, віслюк, вірив, що туди потрапляють тільки шахраї, фальшивовомонетники та злісні банкроти! — сказав він зажурено.

І коли Шарль зі всією запальністю, на яку був здатний, почав вимагати, аби далі всі пошуки Фірмена вони вели разом, Жак відчув, що Шарль вражений до глибини душі.

Жак тепер часто забігав до майстерні пана Бажона. На перших порах Шарлів хазяїн дивився скоса на стрункого юнака, але згодом змінив своє ставлення до нього. Вже те, що Жак був родичем поважної сім'ї Пежо, добре його рекомендувало. До того ж юнак поводився так скромно й солідно, що пан Бажон почав зустрічати його привітно. Тепер з появою Жака він уже більше не брався переважувати на крихітних вагах крупинки золота й осколки коштовних каменів, кидаючи на захожого образливо підозрілі погляди. У них Жак читав побоювання, коли б гість не спокусився на його цінності.

Цього разу Жак ускочив до Шарля захеканий, стурбований.

— Швидше кінчай прибирати, мені треба з тобою поговорити! У мене такі справи, такі справи!..

Шарль витріщив очі.

— Що ти кажеш! Невже ти знайшов Фірмена?

— Який ти швидкий! — розчаровано сказав Жак. Він-бо гадав здивувати друга, розповівши, як йому пощастило — він знайшов Ежені. А Шарль одразу вирішив, що знайшовся Фірмен, ніби це так просто. — Відшукав я не Фірмена, а напав на слід його нареченої.

— Тієї самої Ежені?

— Еге ж, зараз я тобі все розповім до ладу. Давай допоможу, щоб ти швидше впорався. — І, засукавши рукави, він заходився допомагати другові прибирати майстерню.

Коли нарешті Жак почав свою розповідь, Шарль слухав його, затамувавши подих і не перебиваючи,