Димитр Ангелів - Сміливий чунг

раніше чунги не знали, одразу змінило їх. Вони стали дуже сварливими й дратівливими. Між ними все частіше зчинялися бійки, під час яких кожен намагався відібрати в іншого знайдений плід. Великі їх групи розділились на менші, і кожна з них подалася шукати поживи. І в цьому шуканні поодинці й маленькими групами чунги йшли все далі й далі вперед, ніби ще втікали від пожежі, яка знищила їхній ліс. Вони не мали ніякого уявлення про те, куди йдуть, не замислювалися й над новим місцем та умовами життя, бо все це визначалося у їх уяві кількістю їжі, придатної по смаку та звичної для них.

Чунг і пома теж обрали свій шлях шукання їжі. Разом з іншими чунгами, які розділилися на невеличкі групи, вони далі йшли вперед. Дні минали в безнастанному шуканні терпких плодів, які вони знаходили дуже рідко. Часом їм доводилося вдовольнитись лиш молодими гілочками кущів, а ввечері, напівголодні й змучені, вони вилазили на якесь дерево й на ньому перебували ніч, з нетерпінням чекаючи нового світанку. Голод змушував їх нападати на гнізда крі-рі й забирати з них яйця, незабаром вони почали хапати й маленьких безкрилих крі-рі. Щоб дістатись до гнізда, їм часом доводилося дряпатись по неприступних високих скелях. Тоді велетенські крі-рі, широко розпростерши свої крила, з шумом пролітали над головами чунгів і з такою люттю нападали на них, що ледве не скидали їх у зяючу під ними страшну безодню. І на вершинах височенних скель починалися справжні битви. Крі-рі, несамовито каркаючи, кидалися на злодіїв, що крали у них яйця й маленьких дітей, били їх своїми могутніми крилами, хапали гострими загнутими кігтями й важкими дзьобами намагалися продірявити їм голови. А чунг і пома, випроставши свої волохаті тулуби, виділяючись чорними силуетами на тлі синього неба, швидкими, вправними рухами передніх кінцівок відбивали бурхливі атаки розлючених і дико каркаючих крі-рі. І завдяки своїм переднім кінцівкам вони перемагали в цих битвах, де їм би не допомогли ні гострі зуби, ні міцні нігті. Схопивши за шию якого-небудь крі-рі, вони відривали йому голову й недбало кидали вниз. Крі-рі якусь мить летів з обвислими крилами і потім зникав у глибокій прірві.

Не змінюючи напряму свого руху, чунги опинилися на ще убогішій, скелястій місцевості. Дерев з гірким смолистим листям тут було зовсім мало, і вони вже не давали чунгам не те що їжі, а навіть притулку на ніч. Чунги мусили шукати безпечного місця просто на землі.

Ішли чунги на задніх кінцівках, оскільки передніми вони весь час обмацували все, що привертало їх увагу як щось їстівне. Через те пальці й ступні на їхніх задніх кінцівках поступово втрачали гнучкість і здатність хапати, затверділи й зашкарубли. Зате вони почали міцніше й надійніше підтримувати випростаний тулуб. І чунги перестали не тільки лазити по деревах, а навіть дивитись на них.

До нестачі їжі приєдналася ще й нестача води. Терпкі плоди, що висіли на деяких кущах, не могли замінити води, а яйця крі-рі та м’ясо їх безкрилих, оброслих пухом дітлахів ще дужче посилювали у чунгів спрагу. Чунг і пома спустилися в безплідну ущелину шукати води. Проблукавши там весь день, вони натрапили на якесь болотисте місце, але й тут не знайшли ніякого джерельця чи струмка. Тоді, мало не шаліючи від спраги, вони посідали навпочіпки, встромили пальці в болото і, зачерпнувши його у жмені, жадібно почали смоктати. Та вгамувати в такий спосіб спрагу вони не могли, оскільки пили не воду, а багно. Проте його вологість приємно охолоджувала їм язик і горло. Вони нахилилися, щоб знову зачерпнути болота. І раптом завмерли в німому подиві: у тільки-но викопаних двох ямках було повно води. Чунг і пома миттю кинулися в болото, припали до ямок і випили всю воду. Потім підвели замурзані обличчя і знову посхилялися над ямками, втупивши в них жадібний погляд. Незабаром ямки знову наповнились водою. Тоді, збагнувши, нарешті, у чому річ, чунги почали копати в болоті нові ямки. Ямки поступово наповнювались водою. Чунг і пома жадібно випивали її і, посідавши біля ямок, чекали, поки вода з явиться знову.

Таким чином несподіване відкриття води й раптова догадка, на яку наштовхнув чунга й пому випадок з викопуванням ямок, дали їм можливість угамувати спрагу. Потім вони підвелися, струсили з долонь і пальців налипле болото, пообтирали одне одному замурзані обличчя. І вже цілком усвідомивши те, що в болоті на дні цієї ущелини є вода, якої можна напитися, викопавши ямку, вони, замість того щоб лізти вгору по схилах скель, знову приходили сюди.

Ніч застала їх в ущелині. Тісно притулившись одне до одного, вони сиділи під навислою над ними скелею. Було спокійно й тихо. Зоряне небо торкалось вершин високих скель, розкинувши над глибокою ущелиною розцяткований блискітками покрив. Проте в самій ущелині було темно, а чунг і пома не мали такого зору, як грау чи івод, і не могли бачити, як удень. Тому вони й не зважувались ходити вночі. Та як тільки зазоріло, вони рушили вниз ущелиною, зустрічаючи по дорозі багато тварин. Вгорі, на вершині скелі, промайнула червонувата тінь кат-рі; пістрявоголовий виг показав з ущелини між скелями свої нашорошені вуха й одразу зник. Всі ці тварини вперше бачили таких незвичайних істот, бо ніколи раніше жоден чунг не жив у цих місцях.

Що нижче чунги сходили вниз, то разючіше змінювалась місцевість. Вершини грандіозних скель ставали все нижчими. Долини ширшали, їхнє дно ставало рівнішим. Де-не-де на дні невеличкими плямами росла соковита зелена трава, якої чунг і пома вже давно не бачили. Ще нижче вони натрапили на дерева з яскраво-зеленим широким листям. А дерев з гострим і гірким смолистим листям дедалі меншало. Пройшовши ще трохи, чунг і пома побачили, що пологі схили долини були вкриті густою травою. З баговиння зміївся тоненький струмочок і, весело дзюркочучи, стікав униз. Небо стало високим, чистим.

У чунга й поми з’явилось почуття чогось знайомого. Їм здалося, що вони повертаються у свій ліс, в ліс чунгів. Вони накинулись на широке листя дерев, ніби це листя і колись було для них найсмачнішою їжею. Потім посідали й полегшено зітхнули: вони зараз воліли б жити по сусідству з жорстоким грау, і хай би на деревах росли не плоди, а тільки