Володимир Миколайович Владко - Чудесний генератор

«Тю, що за пампушка така, — подумав Рома, — та ще й придивляється», — і він змінив позу, поглядаючи тепер у протилежний бік, ніби зацікавившись чимсь.

Жінка пройшла далі. Оглянулася. Немов згадавши про щось, вона повернулася й швидко пішла назад. Вона ніби вивчала Рому, ласкаво на нього поглядаючи. Рома сидів нерухомо. І ось він почув улесливий голос;

— Пробачте, товаришу, чи не ви будете товариш Рома?..

Так, кремезна жінка стояла під вікном, з приємністю дивлячись на Рому, трохи відкривши рота і чекаючи на відповідь.

— Так, це я, — примушений був погодитися наш герой, — а що?

— Мені казали, що ви будете з коровами у нашому радгоспі працювати, — продовжувала жінка, — і що вам треба все про них узнати. От я…

Рома широко відкрив очі:

— Так, виходить, ви будете ота сама Те… Тетяна?

— Ага, вона сама, — радісно погодилася жінка, — Тетяна Гарбузенкова, вона сама. А вам, товаришу Ромо, вже говорили про мене? Ах, я й не знала…

Жінка зашарілася, вона, кокетуючи, прикрила рукою очі. Але вони з інтересом виглядали спід її товстих пухких пальців.

«Ну й тітка, — подумав Рома, дивлячись на Тетяну, — мабуть, така маху не дасть».

— Слухайте, товаришу Тетяно Гарбузенкова, — вимовив він уже голосно, — я ще не знаю, чи я буду з коровами працювати, чи не я. Вам, знаєте, скажуть. Пробачте, мені зараз дуже ніколи.

І він повернувся до кімнати, якраз устигнувши побачити Містера-Пітерса, що входив до лабораторії в супроводі Ганни й Данила Яковича. Вони продовжували почату розмову:

— Добре, добре, вері вел, — казав Містер-Пітерс, — тільки майте на увазі, що вам доведеться уважно послухати. Це, знаєте, така галузь, що досить пропустити одну якусь дрібничку — і далі вже все буде незрозумілим.

Данило Якович махнув рукою:

— Знаю я твої дрібнички й приклади. От, шкода, Ганни не було, коли ти завів свою лекцію.

— Яку лекцію?..

— Та я одного разу був не те, щоб не повірив, — засміявся Данило Якович, — а так, просто висловив трохи сумніву. То він як налетить на мене, як почне сипати, наче з мішка… ледве спромігся я втекти від нього. Заговорить, їй право, заговорить він тебе, Ганно.

— Нічого я не боюся, — Ганна весело усміхнулася, — воно мені здається дуже цікавим. Правда, Містер-Пітерс?

— Ого, — відгукнувся той, — я думаю. А якщо мені пощастить збудувати відрядника та приймач, щоб приймати зображення, от тоді побачимо, що заспіває Данило Якович. Мабуть, сам перший прибіжить просити: будь ласка, мовляв, ліквідуйте мою неписьменність!..

Данило Якович замислився. Він потер собі ніс, потім вухо, оглянув Містера-Пітерса з ніг до голови, немов прицінюючись до нього. Далі він подивився на Рому, що мовчки прислухався до розмови. І нарешті відповів, тепер уже цілком серйозно:

— Щодо техніки, то мені поки що цього не треба. Я люблю, щоб усе йшло по порядку. Ти от краще розкажи нам, що всякі там учені, ну, наукові працівники, чи як там, що вони встигли зробити досі.

— Та ми краще зробимо, — засміявся Містер-Пітерс.

— Е, ні, те, що ти з хлопцями зробиш, ми побачимо. А от цікаво знати, що саме до тебе зроблено. От що. А ми тоді порівняємо все. Розумієш — щоб було чим його контролювати, — підморгнув Данило Якович Ганні, — а то він зробить тут те саме, що до нього робили, а нам скаже що це він винайшов, хе-хе!..

Містер-Пітерс зовсім готовий уже був образитися й спалахнути, вибухнути гнівом. Але, побачивши веселу усмішку Ганни та лукаве обличчя Данила Яковича, він вирішив прийняти цю образу як жарт. Тому він повернувся до Роми:

— Бач, як у роботу беруть. Ти не думай, що це тільки мене самого. Це й до тебе стосується, і до Олеся і до Раї.

— А що? — перепитав Рома.

— Щось на взірець соцзмагання хочемо влаштувати. Виходить, що працюватимемо ми бригадами. Олесь коло зерна, ти з товаришкою Тетяною…

Рома закашлявся так сильно, що аж почервонів. З Тетяною… З Тетяною Гарбузенковою… З отією кремезною жінкою — працюватиме Рома… От, коли не везе, то й справді нічого не виходить!

Але Містер-Пітерс спокійно говорив далі:

— Ти з товаришкою Тетяною коло корів. Вона тут головна начальниця в цій справі. А ти якраз любиш сметану, га?

— То попоїси, — засміявся Данило Якович, — наша Тетяна Гаврилівна такої тобі дасть, якої ти ще ніколи не їв…

Що залишалося Ромі зробити, як не спробувати витиснути на обличчя щось подібне до слабенької усмішки? Він так і зробив.

— Рая буде коло кролів. І їй знаходиться помічник. Я особисто беруся за курей з Ганною…

— Гм, — спробував висловити своє ставлення до цього Рома.

— Ти не гмикай — суворо обірвав його Містер-Пітерс, — а слухай, от усі ці бригади й виходять на соцзмагання — хто досягне найкращих наслідків. Розумієш, андерстенд-ю?.. А для початку, щоб для всіх було ясно, ми влаштуємо невеличку розмову, бесіду, чи як там…

— Про вплив ультракоротких хвиль на живі істоти, — додала Ганна.

— Правильно, — ствердив Данило Якович. — От, збирайтеся всі по обіді в мене. Тільки акуратно, не запізнюватися. Хай ваші приходять, а я своїх зберу.

Отак і було досягнуто погодження про соцзмагання в роботі навколо ультракоротких хвиль у радгоспі «Перемога». Все розгорталося як слід. І тільки Рома тоскно думав:

«Соцзмагання… це, звісно, дуже добре… Але… але… наскільки краще й приємніше було б змагатися в одній бригаді з дівчиною, якій в момент перемоги можна було б сказати ці чудові слова «ай лов ю»…

Кого саме Рома розумів під словами «дівчина» — нам невідомо. Але ми певні, що не Тетяну Гаврилівну. Ні. Проте, і в цьому випадку можна було побачити вплив Містера-Пітерса навіть на Рому. Адже — чому б Ромі не вживати простого