Дмитро Чобіт - Фарисеї, або Неоголошена війна Україні

Ющенко, Голова Верховної Ради України Володимир Литвин, виконуючий обов’язки Прем’єр-міністра України Юрій Єхануров та керівники парламентських фракцій: «Народного Союзу Наша Україна» — Микола Мартиненко, Народної партії — Ігор Єремєєв, Соціалістичної партії України — Олександр Мороз, Української народної партії — Юрій Костенко, Народного Руху України — В’ячеслав Коваль, «Вперед Україно!» — Ігор Шаров, Народно-демократичної партії — Валерій Пустовойтенко, Партії промисловців і підприємців — Анатолій Кінах, від позафракційних — Володимир Заплатинський і від фракції «Регіони України» — Раїса Богатирьова. Категорично відмовилась підписувати цю Декларацію Юлія Тимошенко — у неї було цілком інше бачення.

Головною метою Декларації, за висловом Віктора Ющенка, є солідарна відповідальність за політичні, економічні та соціальні процеси, які відбуватимуться в державі до наступних парламентських виборів.

Фактично підписання Декларації єднання та співпраці стало першим кроком для створення нової парламентської більшості у Верховній Раді України.

20 вересня 2005 року відбулося представлення Юрія Єханурова парламенту для його призначення Прем’єр-міністром України. Звертаючись до народних обранців, Президент України окреслив своє бачення процесів, які відбуваються в країні. Зокрема, В.Ющенко заявив, що «в Україні задіяний цинічний план руйнації влади, до якого залучився дехто з «Майдану» і дехто з тих, хто хотів розігнати «Майдан».

У цей день за кандидатуру Юрія Єханурова проголосувало 223 депутати — не вистачило всього 3 голоси. І хоча бракувало зовсім мало, Президент вирішив піти на компроміс із найбільшою опозиційною силою — Партією регіонів. 21вересня 2005 року В.Ющенко підписав із В.Януковичем Меморандум взаєморозуміння між владою і опозицією.

Наступного дня після підписання Меморандуму кандидатура Юрія Єханурова знайшла у Верховній Раді підтримку 289 народних депутатів. Із призначенням уряду в Україні було подолано штучно створену політичну кризу. Держава отримала стабільність і перспективу на майбутнє.

Однак, сам факт підписання Віктором Ющенком зі своїм вчорашнім опонентом Віктором Януковичем Меморандуму вкрай болісно сприйнявся у середовищі прихильників помаранчевих. Юлія Тимошенко мало не в істериці заявила про «зраду ідеалів Майдану». Одне із провідних політичних видань України — «Дзеркало тижня», у числі від 24 вересня 2005 р. опублікувало велику статтю «Усе не так». У ній позиція і дії В.Ющенка були розцінені саме як зрада помаранчевим надіям та сподіванням людей. На цій вразливій для українців обставині почали дуже сильно грати. Публікація із «Дзеркала тижня» стала своєрідною програмною позицією БЮТ, її передрукували всі партійні видання ВО «Батьківщина». На ній будувалася вся пропагандистська кампанія Юлії Тимошенко. Головний наголос робився на тому факті, що В.Ющенко відштовхнув свою полум’яну і вірну соратницю Ю.Тимошенко, і побратався із вчорашнім ворогом, представником Кучми — В.Януковичем. Стаття, як і вся пропаганда Ю.Тимошенко, звичайно не розповідала, що саме передувало підписанню меморандуму — били лише на емоції українців.

Можна по різному оцінювати дії Віктора Ющенка при підписанні ним меморандуму, але у ситуації, що тоді склалася, він прийняв єдино правильне і мудре рішення, рішення, яке поклало край усіляким хитрощам, інтригам і крутійствам. Меморандум підвів жирну риску під усіма, штучно створеними, скандалами і попередив їх подальше провокування. Внаслідок меморандуму країна отримала спокій і стабільність.

Підписуючи меморандум із В.Януковичем, Президент Віктор Ющенко подав приклад християнського прощення і єднання усієї України.

ХV. Газова війна
1. Причини конфлікту

Перемога українського народу у Помаранчевій революції та обрання Президентом України Віктора Ющенка завдало сильного удару по амбіціях Президента Росії В.Путіна, який неприховано підтримував відверто проросійського кандидата В.Януковича і навіть двічі вітав його з перемогою. Втративши важелі впливу на Україну, Росія шукала способи для їх відновлення. Одним із таких і став газ.

Вперше питання нової ціни на газ росіяни висунули 28 березня 2005 року. З цього часу і розпочалися переговори. «Нафтогаз України» намагався знайти взаємоприйнятне рішення, однак Росії воно було зайвим — їй потрібно було здобути важіль впливу на Україну, яким могла стати передача української газотранспортної системи. Це стратегічна мета Росії. Особлива зацікавленість цим питанням з боку Росії пояснюється двома важливими речами.

Перша. Контроль над газотранспортною системою України одночасно і є важелем впливу на всю її економіку.

Друга. 80 % експорту російського газу в Європу проходить через Україну. Той, хто «сяде» на цю трубу, отримає мільярди доларів щорічно і завжди матиме величезні важелі впливу у самій Росії — на її політичні партії, засоби масової інформації і т. д. Тому експерти вважають, що в основі газового шантажу Росії лежали ще й бізнесові та політичні інтереси самого В.Путіна, строк президентських повноважень якого завершується, але на відміну від Б.Єльцина, він прагне і надалі мати великий вплив у Росії, а для цього необхідні величезні кошти.

Для здійснення цих намірів у 2004 році вже був створений Міжнародний консорціум з модернізації та управління газотранспортною системою України. Документ підписали Президент України Л.Кучма, Президент Росії В.Путін і канцлер Німеччини Г.Шрьодер. Поразка на українських виборах В.Януковича перекреслила ці грандіозні плани В.Путіна. Нова українська влада чітко заявила, що газотранспортну систему України, як особливої ваги стратегічний для її економіки об’єкт, не віддасть, а модернізувати та управляти нею і сама зможе. Що стосується Міжнародного консорціуму, то він може існувати, але лише для спорудження нових трубопроводів. Це, звичайно, В.Путіна аж ніяк не влаштовувало. Ось із цього і розпочався конфлікт.

2. Питання ціни

Ціна на газ стала основним важелем політичного тиску. Спочатку росіяни виставили ціну у 120 доларів за 1 тисячу кубометрів газу, влітку — вже 160, а в листопаді — 230. Так розпочалася газова війна, пік якої припав на кінець 2005 року.

Під прикриттям «газової завіси» російський Президент В.Путін особисто зайнявся прямим політичним шантажем України — це бачили всі з екранів телевізорів.

Поставки дешевого газу в Україні могли бути при єдиній умові, на якій наполягав російський Газпром — передача йому не менше 50 % статутного фонду газотранспортної системи України та її підземних газосховищ. Таку пропозицію російська сторона висунула в грудні 2005 року. Тим самим Росія відкрила свої карти і показала, чого насправді вона домагається. Але Росії газотранспортну систему не віддав навіть Президент Білорусії О.Лукашенко — там російський «Газпром» має лише 50 %, а другою половиною володіє Білорусія, в обмін на