Владислав Крапівін - Зброєносець Кашка

— Не знаю, — ввічливо сказав Володя. — І не пам'ятаю, щоб зустрічав його цими днями.

Але одразу згадав. Він справді багато разів зустрічав Кашку, і той завжди про щось запитував: «Володю… А якщо залізти на велику сосну, то на скільки кілометрів буде видно?» «Володю, можна я запитаю? Що швидше летить: стріла чи ластівка? "

Володі здавалося, що це випадкові зустрічі, і він одразу забував про них. Він пішов від Серафими, а буквально через п’ять хвилин, коли прямував на волейбольний майданчик, виявив, що Кашка плентається ззаду.

— Стій, — суворо наказав Володя. — Поясни, навіщо ти ходиш за мною, як тінь? Чого ти від мене хочеш?

Кашка закліпав очима і вдав, що йшов у своїх справах.

— Тільки не бреши, — суворо попередив Володя.

Але Кашка збрехав. Він одвів убік очі й пробурмотів, що йде гойдатися на гойдалку, яка поряд з волейбольним майданчиком.

Тоді Володя розгубився. Що він міг вдіяти? Не міг же він заборонити Кашці ходити де заманеться? Кожна людина сама вибирає собі дороги й ходить, де хоче. Це так. Але що буде, коли всі помітять, який у Володі з'явився хвіст? Сміху буде на весь табір. А це штука кепська, коли всі з тебе сміються і нічого не вдієш. Безглузде таке становище.

— Хіба мало тобі інших доріг? — сердито пробурмотів Володя. Але що іще сказати, не придумав.

А Кашка, дивлячись йому в обличчя, запитав:

— Во-лодю. Якщо турнір закінчився, я вже не зброєносець?

Згодом Володя думатиме, що все почалося з собаки. З того моменту, як з'явилася ця бура звірюка. Йому здаватиметься, що саме тоді він трохи інакше глянув на Кашку.

А насправді все почалося раніше. Ось зараз, коли, раптом утративши на мить твердість, Володя не сказав Кашці «ні».

Він тільки пробурмотів:

— Іди ти вже на свою гойдалку.

І Кашка пішов за ним слідом.

Володя непогано вивчив навколишній ліс і часто ходив туди, коші набридала метушня в таборі. Ліс був схожий на той, який оточував Білий ключ. Ті ж вкриті плямами сонця і глицею пагорби, зарослі мохом камені, скелі й джерела. І озера з темною водою.

У табір Володя повертався вчасно, і ніхто не помічав його далеких походів.

Володя звик, що ніхто не стежить за ним. І коли він якось почув за собою обережні кроки, здригнувся від несподіванки. Але то був не шпигун і не хижий звір. Ззаду йшов Кашка.

Очі їхні зустрілися. Кашка опустився на коліно й почав підтягувати ремінець сандалії. Володя повільно наближався.

— Йди додому, — стримано наказав Володя. Йому не хотілося нічого з'ясовувати і сваритися теж не хотілося.

— Куди? — тихо запитав Кашка.

— В табір, — виразно сказав Володя.

— Але куди? — вже голосніше повторив Кашка й озирнувся. — Я ж не пам'ятаю.

І Володя зрозумів, що Кашка йшов назирці й не запам'ятовував зворотний шлях. Сам він тепер дуже легко може заблукати: табір далеко.

— Бевзь ти! Ну чого ти за мною, мов намагнічений, ходиш?

І Кашка повільно підвівся. Він дивився убік, а в куточках очей у нього росли сльозинки.

— Ну й ходи тепер за мною весь день, — похмуро вирішив Володя. — А влетить тобі від Серафими — сам винен.

— Може, не влетить, — прошепотів Кашка й посміхнувся. — Во-лодю… А ми ходитимемо увесь день, так?.

І тоді Володя подумав: «Нехай. Адже не заважає». Вони пішли мовчки.

Володя хотів зрізати паличку. Потрібна була невисока, тонка і з прямою верхівкою сосенка. Такі ростуть у гущавині молодняка.

— Зачекай, а то подряпаєшся, — попередив Володя й пірнув у колючі гілки.

Через хвилину він вибрався з метровою верхівкою маленької сосни.

— Ходімо… Хороша буде паличка.

— Хороша, — погодився Кашка.

Вони йшли сонячним лісом, поступово звертаючи до табору, і Кашка дивився, як вправно Володя зрізує на ходу гілки з майбутньої палички. Ніж у Володі був маленький, складаний, але чомусь пригадалися Кашці шумливі кущі біля насипу, пеньок, під яким жив Шишан, і Костя, який вирізує Альпініста.

І раптом Кашка злякався: а де Альпініст? Чи не загубився? Кашка схопився за кишеню, Альпініст, звичайно, був там. Полегшено перевівши подих, Кашка витяг його: нехай подивиться на світ.

Володя ненадовго залишив свою роботу,

— Кашко, звідки цей чоловічок? Кумедний… Ти його сам вирізав?

— Ні, не сам. Це Костин… — Кашка подумав і додав: — Костя на Памірі. Він вивчає льодовики.

Володя обережно запитав:

— Він твій брат?

— Він мій друг, — несподівано різко відказав Кашка. І вперше глянув на Володю як рівня. Навіть з викликом.

Так уже вийшло. Вихопилися ці слова, і ніби сам Костя став поруч. Так, він був друг. Ніхто-ніхто на світі не може сказати, що Кашка збрехав. І Володя, звісно, не міг. Він тільки подумав, що це дуже дивно: звідки у Кашки такі друзі?

— Покажи.

Кашка поклав Альпініста йому на долоню. Дерев'яний мандрівник був легенький, як сірник.

Зараз Володя розгледів, що вирізаний Альпініст дуже акуратно й точно. Були помітні навіть пряжки на лямках рюкзака й рубчики на товстих підошвах черевиків. Маленький підкорювач вершин посміхається весело й безтурботно. Проте, придивившись, Володя побачив на крихітному коричневому лобі й біля рота ниточки зморшок.

— Ти з ним граєшся? — запитав Володя.

— Угу… іноді, — признався Кашка. Він знову притих і зробився колишнім малюком-зброєносцем.

— Це хороший мандрівник, — серйозно сказав Володя. — З ним добре гратися. Він може плавати, ходити по лісах, по пустелях, підніматися на вершини…

— Він піднімався, — обережно вставив Кашка, і в голосі його був острах: може, Володя сміється?

Але