Джон Вон Ейкен - Можливо все!

імпульс провалити справу, залишитися на роботі, втратити нагоду і зіпсувати важливу зустріч.

Отже, коли ви прагнете мислити позитивно, запитайте себе:

«Якщо я чогось не хочу, то чого ж я натомість хочу?» І думайте про те, чого бажаєте, а не про заперечення (ми ще поговоримо про це трохи пізніше).

І тут виникає інша дилема: чи можемо ми так робити? Так.

Більше того, ви вже робите це постійно. Щодня, 24 години на добу ви дотримуєтеся цих рекомендацій у своїй голові. І називається цей процес візуалізацією (або уявою). Хтось із вас уже чув про це, і подумає: «О, візуалізація! Це коли ми придумуємо, що відбуватиметься в майбутньому, і створюємо відповідну картинку чи відео у своїй голові? На зразок: «Ось я – такий розумний і підготовлений – заходжу в аудиторію, беру саме той білет, який вивчив, блискуче відповідаю й отримую відмінну оцінку».

Так і є!

Швидше за все, ви просто не розглядали візуалізації з такого боку, як я. Якщо ви не вважаєте, що наділені силою такого передбачення, або думаєте, що від неї немає ніякої користі, – тут ви дуже помиляєтеся.

Дам вам деяку інформацію для роздумів. Відповіді на кілька запитань.

Як ви назвете людину, яка бачить те, чого не існує? Відповідь, швидше за все, буде – «божевільна».

А як ви назвете людину, яка бачить те, чого ЩЕ не існує?

Як ви назвете людину, яка стверджує, що бачить розважальний парк на місці безлюдного болота у Флориді, а потім починає втілювати те, що бачила, у життя?

Ви назвете таку людини божевільною?

Я називаю її на ім’я – Волт Дісней. Адже насправді все так і було: Волт Дісней приїхав до Флориди вже після того, як відкрив свій перший «Діснейленд» у Каліфорнії. Одначе йому хотілося побудувати ще один парк, більший за площею і більш вражаючий. Він побачив болото та можливості, які воно для нього відкривало.

Я думаю, усі ми знаємо людей, які так чи інакше «бачать» те, чого немає або ще не відбулося. Ми часто називаємо таких людей віщунами чи навіть фантазерами. Але не тільки вони – ми всі маємо такі здібності.

Так!

Ви теж можете бути провидцем, достатньо тільки «повернути навпаки» навички, які ви використовуєте, коли щось згадуєте. Згадуючи, ви викликаєте в пам’яті образи, запахи, відчуття або звуки. (Пам’ятаєте, ми обговорювали можливість створення «фільму» у вашій свідомості?) І ми згадуємо всі ці речі так, наче все це відбувається зараз.

Тільки уявіть, наскільки було б корисно так гостро переживати своє майбутнє! Замість того щоб згадувати минуле, ви могли б уявляти події, які ще не відбулися. І насправді багато хто це вже робив. Не вірите? Я можу вам довести, що ви вже бували в ролі провидця.

Тільки ми називаємо це інакше: занепокоєння. Коли ми хвилюємося про щось, то у своїй свідомості часто малюємо картини нещасть і всіляких непередбачених обставин, які можуть перешкоджати здійсненню наших планів. Ми уявляємо ці образи дуже чітко і яскраво, ніби дивимося фільм з усіма його спецефектами.

«Боже, його досі немає вдома! А якщо він потрапив під машину? (І свідомість запопадливо малює тіло, розпластане на асфальті в калюжі крові). А якщо на нього напали грабіжники? (І ось уже внутрішній кінотеатр показує вам чотирьох бугаїв із ножами)».

Але, на мій погляд, занепокоєння, як і будь-які інші переживання, – це марне витрачання уяви. Марк Твен одного разу сказав: «Більшість найжахливіших подій у моєму житті ніколи так і не втілилася в реальність».

Замість цього задумайтеся над тим, як можна використовувати свою уяву для ефективнішого планування життя.

Більше того, ми знаємо, що спортсмени-олімпійці постійно використовують цей метод. Напевно, ви бачили, як проходять змагання, і дивилися інтерв’ю з чемпіонами, де вони розповідали, як прийшли до перемоги. Вони подумки уявляли, як це відбувається. Ще задовго до початку змагань спортсмени тренувалися, змальовуючи в уяві свої переможні виступи в усіх деталях.

Ось майбутній чемпіон застиг біля стартової смуги, лунає сигнал до старту. Він відчуває, як тіло напружується і рветься вперед. Він біжить, відчуваючи під ногами рівну поверхню бігової доріжки. Ревіння натовпу наповнює повітря. І нарешті попереду фініш! Він уявляє, як підбігає і розриває грудьми червону стрічку, перетинаючи фінішну смугу. Він чує привітання інших спортсменів, і його душу переповнює радість перемоги.

Саме це й називається візуалізацією.

Але ми найчастіше витрачаємо можливості своєї уяви на занепокоєння. Неважливо, наскільки ви хоробрі і сильні, – ви теж хвилюєтеся. І якщо ви можете непокоїтися, занурюючись у минуле, чому б не робити цього в напрямку майбутнього?

Але для початку я хочу, щоб ви зрозуміли: у ваших силах змінити спосіб мислення і віднайти контроль над власними думками – а значить, змінити результати, які ви отримуєте від життя.

Нові думки – нові результати!