Сергій Залевський - Версола. Книга 1. Колоніст

успіху — у тих зразків, де були звичні спускові гачки, все відбувалося однотипно — палець витискав спуск, він провалювався, але зброя нічого не робила, неначе була не заряджена або зламана.

— Не може бути такого — спантеличено чесав потилицю наш герой — щоб все було не заряджене і зламане…. нонсенс, тим більше що тут все так акуратно складено, починаючи з продуктів…

Особливо його спантеличили ті зразки, які не зміг зіставити із земними аналогами — у тих не було спускових гачків, зате було декілька кнопок біля пальців, коли брав зброю в руки. Принцип роботи і застосування вислизав з голови дослідника…. якщо він там був, звичайно. Успішною виявилася тільки спроба застосування однієї зі снайперських рушниць — друга теж виявилася якоюсь хитро зробленою з кнопочками і невеликим мертвим дисплеєм, але без спускового гачка. Снайперку зміг навіть абияк розібрати частково,… ну, в тому сенсі, що знайшов магазин на десяток патронів, які теж відрізнялися від звичних земних аналогів: боєприпас складався з головної частини — кульки звичного виду і хвостової частини, яка зовсім не походила на гільзу. Швидше це було своєрідним продовженням кулі, але матеріал був іншого кольору, дряпався трохи нігтем і більше змахував на якийсь спресований продукт. Туристові прийшло в голову порівняння з сипким наповнювачем для котячих туалетів — приблизно такі ж циліндрики за формою і тактильним відчуттям.

— Може це так званий і описуваний у фантастиці безгільзовий боєприпас, і задня частина повністю згорає в стволі — потрібно випробувати по любому…. нічого понад загадкового тут не бачу: є спуск, є магазин з патронами, навіть приціл інтуїтивно зрозумілий. Правда на ньому два кільця, що обертаються, з мітками і незрозумілими позначеннями — зуб даю, що це місцеві цифри. Затвора або якихось важелів не бачу…. ось хіба що ось цей незрозумілий виступ. Коротше, потрібно впалити куди-небудь, а там розберемося, і потрібно знайти собі позицію зручніше, звідки багато чого буде видно — гадаю, краще всього підійде дах агрегату — я тут бачив сходи вгору і люк. Хоча ні — спочатку потрібно пошукати одяг, а може тут і душ є — апарат величезний, виглядає просунутим, а судячи з набору стволів, колишні хазяї були людьми забезпеченими.

Подальший огляд трохи затягнувся — спочатку прийшла думка якось провітрити машину, все-таки повітря в головній частині було спертим і з деякою долею кислинки. Зрозуміло, що в робочому стані, коли усі системи агрегату працюють, то має бути хороша система вентиляції з охолодженням повітря — це все-таки савана і тут жарко. Але оскільки ніяких можливостей активувати механізм у нього не було — нічого схожого на замок запалення або щось ще він не знайшов, а усі кнопочки і важелі на рульовій колонці не реагували на їх натиснення, то для цієї затії краще всього підходив люк на стелі. З оглядом останнього трохи сповільнився — світло падало тут тільки розсіяне, тому велику частину дослідження проводив на дотик, благо висота дозволяла робити це, не встаючи на сходинки сходів. Замок виявився зрозумілим — важіль посеред люка, який рухався на 900 в одну або іншу сторону, тому смикнув туди, потім назад: механізм виразно клацнув, і кришка люка трохи підвелася, утворивши невелику щілину, крізь яку світило сонце і відчувався потім свіжого повітря.

Віктор підійнявся по сходинках і штовхнув кришку вгору — люк слухняно відкинувся і він відчув, як знизу пішов потік спертого повітря — природна тяга.

— Так, з вентиляцією трохи розібралися, якщо так можна сказати — резюмував наш герой — тепер потрібно пошукати санблок, не на вулицю ж вони увесь час виходили, щоб нужду справити, особливо вночі,… тут геть які хробаки повзають — згадав він мертву змію в найближчому гаї.

Поряд зі сходами на дах виявився і вхід в головну частину всюдихода — той, який зовні здавався наглухо завареним. Все виявилося досить зрозуміло: метрові з гаком двері були забезпечені поворотним штурвалом, що замикають її в чотирьох точках — такий принцип широко застосовувався і на Землі при виробництві броньованих дверей. Декілька рухів штурвалом і знову почувся звук клацання розблокування, звільняючи хід заслінці — відкрилася вона легко, мабуть в конструкції дверей був механізм противаги, оскільки за відчуттями, приклав до відкриття сил трохи більше, чим до своїх дверей в квартирі на Землі. Постояв в отворі на легкому протязі, оглядівся і закрив назад, оскільки збирався повернутися до більше насущних зараз проблем — гігієни.

Місцевий мобільний санблок не вразив, але і не розчарував: більш-менш звичний унітаз без бачка — очевидно, ця деталь була схована десь за стінкою або в обшивці. Пробувати спустити воду не став: по-перше, невідомо, скільки води є в машині взагалі, щоб просто так злити декілька літрів дорогоцінної рідини. По-друге, за цей час він вже звик справляти нужду на природі, правда, трохи напружувала відсутність туалетного паперу, але питання і тут вирішувалося. Окрім унітазу виявився невеликий металевий умивальник, над яким стирчав, очевидно, місцевий варіант крану або змішувача. Пристрій мав вигляд гнутої трубки з двома важелями з боків — тут не зміг утриматися і посмикав по черзі — при натисненні на один з них нічого не потекло: очевидно, це був кран гарячої води, а оскільки в цілому, фургон був без енергії, то це було природно. З другим повезло більше: з крану потекла тонка цівка досить чистої і прозорої води без запаху, і досить теплою. Температура визначалася, як у води, нагрітої у відрі, поставленому на сонці — багато хто так робить на дачах, нагріваючи таким нехитрим способом рідину, щоб у кінці дня помитися більш-менш теплою водою.

Радості нашого героя не було меж, але він вчасно похопився і віджав важіль назад: поруч був повноцінний душ — дірчастий квадрат в стелі не міг бути нічим іншим, як душовою сіткою, а додавав упевненості в цьому невеликий отвір в підлозі — злив, що ж ще? Був там ще один шматок пластика в стелі, але швидше за все, це було якесь освітлення, яке зараз не працювало із зрозумілих причин. У санблоці було відверто похмуро, хоч на вулиці було яскраво, свіжо і спекотно —