Інгрід Нолль - Аптекарка

її дії викликали в мене огиду. Вона мила велику кількість дерев’яних східців брудною водою й поняття не мала, що таке мастика для підлоги. У горішніх кімнатах усе смерділо, я відчувала цей сморід у кожному кутку дому. Здається, Марґо ніколи не відчиняла вікно у спальні, як і в кухні. До ганчірки для витирання пилу, якою вона користувалася, я не могла навіть доторкнутися, тож купила собі власну, яку ховала від неї. Але Марґо швидко її виявила й зіпсувала. Доводилося мало чи не щодня повертатися додому з купленим новим набором ганчірок. Мені також муляло око її жартівливе звертання до Левіна «поросятко Ноф-Ноф».

Я ненавиділа її цілою істотою, не могла навіть скуштувати страви, які вона готувала. Увечері я ставала біля плити, яка, знову ж таки, була брудною, і смажила собі та Левіну вишукану їжу. З кожним разом усе більшу огиду в мене викликав холодильник, у якому стояв дешевий маргарин, смердючий плавлений сир — не загорнений у папір — і вкрита пліснявою ковбаса. Усе це належало Марґо. Одного дня Левін навіть запитав:

— Ти вагітна? Бо ти щось дуже перебираєш харчами!

На жаль, я не завагітніла так швидко, але знала, що ніхто не мав права слідкувати за цим, немовби я була одержима цією ідеєю. Чи означало запитання Левіна, що й він готувався до цього? Я розтлумачила його саме так.

Коли був готовий зимовий сад, до мене знову повернулася радість життя. Я купувала квіти, які душа забажає, до нас приїхала ціла машина, переповнена ними. Тепер можна було цілий рік сидіти посеред зелені, а за їдою — дивитися в сад, можна було куняти у гамаку й читати, можна було мріяти й забути історію цього дому, адже тут завжди трішки пахнуло свіжою зеленню. Я раділа можливості, щодня прибувши додому, поливати квіти, легенько посунути Тамерлана в гамаку, а тоді вечеряти тут, а не в моїй оскверненій кухні.

— Тепер, коли нарешті все готово, — запропонувала я одного дня, коли була в доброму настрої, — нам варто б організувати невеличку вечірку на честь новосілля. Доріт і Ґеро тут іще не були, та й моїй директорці цікаво…

Левін не заперечував. Моєю єдиною проблемою залишалася Марґо. Тут, удома, вона вешталася переважно неохайною (у міні-спідниці та зелених плюшевих капцях), але до свята слід було гарантовано сподіватися метаморфози її на «легкодоступну королеву вечірки», а це викликало в мені ще більшу відразу, ніж запах капусти в домі.

Та чи можна було б якось її усунути? Ще пара рук, які допомагатимуть мити келихи та прибирати, точно не будуть зайвими — такий аргумент висунув Левін. Я ж краще б усе прибирала сама.

Мені взагалі треба було вкрай обережно висловлюватися стосовно своєї відрази до Марґо, бо Левін цього взагалі не міг зрозуміти. Ковбасу в холодильнику він не вважав запліснявілою, духовка, на його думку, теж достатньо чиста. Він переконаний, що я мала б радіти, що маю тут удома помічницю, адже я й без того втомлююся на роботі.

Настала осінь, темніло рано. За два тижні до великої вечірки мені випала нічна зміна. Поки я дрімала, у підсобці аптеки вибили вікно — якийсь наркоман шукав дозу. У напівсні я перепинила йому дорогу, спрацювала сигналізація, божевільний ударив мене, я впала на землю. Поліція прибула миттєво, схопила злочинця за дві вулиці від аптеки й намагалася зафіксувати заподіяну шкоду.

Викликали мою керівницю. Вона стрілою примчала в аптеку й зрештою відпустила мене додому. Окрім забою на голові, про який вона подбала особисто, я пережила всього лише легкий шок. Полісмени запропонували підвезти мене додому; щоправда, коли почули, що я живу в Фірнгаймі, то зітхнули з полегшенням, коли я відмовилася.

Увечері я завжди ставила машину в гараж, але цієї ночі просто не мала на це сил. Я підійшла до дверей по неосвітленій доріжці, посипаній гравієм. Здавалося, що всі спали, оскільки була третя ранку. Раптом я помітила світло в задній частині дому, якраз там, де був зимовий сад. Долаючи страх, що сковував тіло, я сховала ключ й обережно підкралася до задньої частини будинку. Невже й сюди навідалися крадії?

У зимовому саду не було ані грабіжників, ані зламаних дверей. З дивним виразом обличчя в гамаку лежав Левін. На моє здивування, він був голий. Кіт, немов фіговий листок, прикривав його промежину. Куди ж він так зачаровано дивився?

Мені треба було перейти на інший кут саду, щоб звідти побачити, до чого прикипів його погляд. На Марґо був лише чорний ремінь для панчіх і червоні чоботи. Фіолетові трусики вона грайливо натягнула собі на голову. Поки всі вважали, що я на роботі, у моєму зимовому саду відбувалося піп-шоу. А де був Дітер?

Я доволі довго не відривала очей від цього дійства. Нараз мені стало зрозуміло, у чому полягав талант Марґо. Вона віддалася Левінові в такий спосіб, який я вважала збоченням та гидотою, і робила речі, на які я б не погодилася ніколи в житті. Я відійшла від вікна лише тоді, коли Левін передав їй маленький конверт і, виснажений, упав на мій гамак, адже неестетичне спарювання завершилося.

Через сад я знову попрямувала до дверей будинку, відчинила їх і прослизнула до спальні. Механічно роздяглася, почистила зуби, нанесла крем на обличчя й лягла у ліжко. Я цокотіла зубами, бо дуже змерзла. Ліжко біля мене залишилося порожнім.

Я не могла ні спати, ні плакати. Не в силах була здолати свою жорстоку лють і смуток підрахунком овечок. Знову і знову перед очима поставала та сцена. Власне кажучи, я ніколи не страждала на відчуття сексуальної меншовартості, завжди отримувала задоволення від тілесного кохання, мої партнери здебільшого теж. Із Левіном усе було трішки інакше: як на молодого здорового чоловіка він, м’яко кажучи, демонстрував не зовсім адекватну потужність. Очевидно, що йому потрібні були більші стимули, ніж мої ніжні пестощі та м’які доторки.

Те, що робила Марґо, було надто вправним. Найімовірніше, вона була справжньою профі й відточувала колись майстерність на панелі, у різних стрип-та піп-шоу.