Наталія Лук'янівна Гайдамака - Позначена блискавицею

не вдалося ні залякати, ні зламати, просто знищив. Тепер було вже відомо, яку безмежну владу має Бісехо-Сутар над тим, хто потрапляє йому до рук. Йому непотрібні кати: нащо ламати людині кістки чи палити її вогнем, коли вона й так усе розповість сама, варто лише Грізному богові поглянути на неї пильно? Ратас і його побратими добре розуміли: той, хто прагне скинути владу Грізного бога, не повинен потрапляти до його рук живим. Усі вони про це знали і свідомо йшли на смертельний ризик, та не завжди вдавалося довести задумане до кінця. Несподіваний напад, миттєва затримка, невправний удар — і ти мимоволі стаєш зрадником, а потім перетворюєшся на істоту, яку не хвилюють уже ні зрада, ні вірність. Перетворюєшся на покірну худобину, а це вже гірше, ніж смерть. І найпершим завданням для Крейона, з того часу як він потрапив у гори, стало знайти отруту, яка діяла б миттєво, та спосіб застосування цієї отрути.

Потрібну речовину та її мінімальну дозу Крейон знайшов швидко. Набагато складніше було зробити маленьку, надійну і просту в користуванні голку з отрутою, яку можна було сховати в одязі. Роботу ускладнювало й те, що лікар із важким серцем узявся за цю справу. А ще Крейонові не давала спокою рана Ерліс. Вона загоїлася, однак нерівний рубець назавжди спотворив обличчя, і це щодня, щохвилини було для нього найтяжчим докором: дівчина довірилася йому, а він не зумів ні вберегти її, ні захистити…

Ерліс, звичайно ж, помітила сповнені болю погляди, які кидав на неї Крейон, й одразу збагнула: він себе вважає винним в усьому! І дівчина почала затуляти щоку покривалом чи просто пасмом волосся. Взагалі^її мало хвилювало, як вона виглядає, так ніби отой рубець був на руці або нозі, видивлятися ж у дзеркало не звикла, бо ніколи й не мала його. Та й звідки б узявся в неї час на себе милуватись? Роботи вистачало. Вона готувала їжу, прибирала в хатині, допомагала, коли треба було, Ратасу й Крейону під час дослідів. Дівчина привела до ладу занехаяний город коло хижки, навчилася в короткі хвилини дозвілля стріляти з лука, який полишив хтось із нічних гостей, що зрідка навідувалися до них, і вирушала іноді на полювання. В неї було несхибне око, і тому вона часто поверталася із здобиччю. Мисливство не приносило їй великої втіхи, просто вона хотіла якось урізноманітнити їхню їжу, оскільки друзі Ратаса постачали їх дуже скромними харчами.

Дівчина здогадувалася із розмов Ратаса з Крейоном, над чим вони зараз працюють. Голки, смертоносні голки… Та не лише де, розуміла вона, їх хвилює. Час від часу уночі їхній будиночок наповнювався дитячими голосами. Брдіс уже знала, чому вони тут лунали. Дітей, котрим ще не виповнилося десяти, Сутар не чіпав: якщо занадто рано втрутитися в їхню психіку, вони можуть збожеволіти або й померти. Грізний бог беріг свою “худобу”. Саме тому Ратас та його побратими намагалися будь-що вивести з Грестора хлопчиків і дівчаток, які наближалися до критичного віку. Тут, у їхній оселі, вони перепочинуть кілька годин, Ерліс їх помиє й нагодує, і вони вирушать далі, через гірський перевал, до Коміни, куди не сягнула ще влада Грізного бога. Ратас хотів із часом переправити туди ж Ерліс і Крейона, тим більше що лікар, як з’ясувалося, був звідти родом. “Тут сховок досить надійний, — казав Ратас. — Однак я зможу спокійно зітхнути лише тоді, коли ви будете подалі звідси”.

Приставити до їхнього дому охорону він не міг: бракувало людей. Проте було домовлено, що в селищі, розташованому нижче їхнього сховку, в разі небезпеки запалять сторожове вогнище — стовп диму сповістить, що треба тікати далі в гори, бо оборону тримати буде складно.

Найбільше сподівань було на те, що вороги не швидко дізнаються, що робиться у будиночку в горах.

Нарешті перша партія голок із отрутою була готова. Ратас сам відніс їх у місто і через кілька днів повернувся невеселий. “Твій винахід успішно склав іспит, — сказав він Крейону. — Але дивно було б нам радіти з цього приводу”. Лікар не відповів, та Ерліс бачила, як він спохмурнів. Так, тепер у них у всіх був засіб порятунку на випадок крайньої небезпеки, однак занадто дорога ціна цього порятунку. ї Ерліс зненавиділа ще дужче Бісехо, що змусив Крейона шукати для інших способу якнайшвидше піти з життя. Хто ж він, цей зловісний Грізний бог? Звідки взялася в нього ота таємнича сила, що дозволила йому легко поневолити мешканців Грестора, перетворити значну частину їх на рабів?.. Багато над чим думала Ерліс. Однак недаремно Ратас привчав їх не ставити зайвих питань: “Чим менше знає один, тим безпечніше для всіх”. Дівчина свято дотримувалась цього правила, бо вірила беззастережно: Ратас — друг.

І все ж одного разу, коли Ратаса довго не було, вона не втрималася й таки наважилась спитати Крейона, що йому відомо про нього. Лікар усміхнувся і задумливо похитав головою:

— Він чимало часу прожив коло нас, і я знаю тепер його, але мені майже нічого не відомо про нього: хто він, звідки прийшов, чому знає і вміє те, чого ніхто з нас не знає й не вміє? Я вже звик не питати зайвого, Ерліс.

— Ти сказав, що знаєш його. То скажи мені, який же він?

— Який? Він — вірний, дівчинко. Ні труднощі, ні небезпеки не зупинять його, коли треба виручати з біди друзів. Ніщо не змусить його тоді звернути з дороги, відступити від своєї мети. Слово його тверде, мов криця, з якої викувано меч. А ще він сильний. Не лише в сутичці з ворогом. Справді, ти лиш подумай, яку силу треба мати, щоб узяти на свої плечі відповідальність за долю всього Грестора? Хто б іще здолав підняти такий тягар? Питаєш, який він? Він — добрий. Він ненавидить усе, що завдає людям страждань. Усі болі світу зійшлися в серці у нього…

Ерліс заворожено слухала. Як