Автор невідомий - Епоси, міфи, легенди та сказання - Старша Едда. Епос

class="v">руки холодні

у родича Хьоґні[394];

як маю тебе я,

герою, зцілити?»

Хельґі мовив:

45

«З волі твоєї,

Сіґрун з Севафйоллю,

Хельґі залитий

росою печалі[395];

плачеш ти нині,

злотом прикрашена,

гіркими сльозами,

моя сонцесяйна,

з півдня прийдешня,

завжди перед сном.

Падає кожна

кривава краплина

князю на груди,

холодна, камінна,

тисне на мене.

46

Вип'ємо добре

славного зілля,

хоч втратили нині

добра і землі;

хай жоден муж

тужливих пісень

більш не співає,

хоч би й побачив

рани мої,

нині дружина

ввійшла до могили,

діва шляхетна

поруч зі мною[396]».

Сіґрун приготувала постіль у могилі:

47

«Ось тобі, Хельґі,

ложе готове,

горя позбавлене,

Ільвінґа чадо,

жадаю я спокою

в княжих обіймах,

так, мов була б я

з героєм живим».

Хельґі мовив:

48

«Нині, скажу я,

нема неможливого,

рано чи пізно

у Севафйоллі,

щоб ти на руках

мене, неживого,

спочила в могилі,

Хьоґні дочка,

жінка жива,

народжена конунгом.

49

Пора мені їхати

шляхом червоним[397],

путтю птахів[398]

на блідому коні[399];

поїду на захід

мостом вітрошолому[400],

перш ніж Сальґофнір[401]

переможців пробудить».

Тоді Хельґі поїхав зі своїми людьми, а жінки повернулися додому. Іншого вечора Сіґрун послала служницю на могилу сторожити. Коли засутеніло, Сіґрун сама прийшла туди і мовила:

50

«З'явився би нині,

як їхати думав,

Сіґмунда син

з Одіна залів;

марно чекаю

на любого князя,

бо вже й орли

на ясен сідають,

і люди рушають

на тінґ сновидінь[402]».

Служниця мовила:

51

«Більше сюди

ти не ходи,

діво шляхетна,

до хати мерця;

більшає моці

завжди в ночі

в усіх мертвих, діво,

аніж при денному світлі».

Життя Сіґрун вкоротилося через печаль і горе.

Колись вірили, що люди народжуються знову, але тепер це називають бабиними байками. Хельґі й Сіґрун вважалися народженими вдруге. Його тепер звали Хельґі Хаддінг'яскаті, а її — Кара, дочка Хальвдана, як про це сказано в Пісні про Кару[403], і вона була валькірією.

Про смерть Сінфьотлі

Сіґмунд, син Вьольсунґа, був конунгом Фраккланду[404]. Сінфьотлі був одним його сином, другим — Хельґі, а третім — Хамунд. Борґхільд, жона Сіґмунда, мала брата, якого звали [...]. Сінфьотлі, пасинок її, та [...], обоє посваталися до однієї жінки, тож Сінфьотлі його вбив.

Коли він повернувся додому, Боргхільд попросила його забиратися геть, та Сіґмунд дав їй викуп, і вона відступилася. На тризні Борґхільд подавала пиво. Вона зготувала сильну отруту, наповнила ріг і дала Сінфьотлі. Той глянув у ріг, побачив, що там отрута, і мовив до Сіґмунда: «Каламутне питво, родичу!» Сіґмунд узяв ріг та й вихилив його. Казали, що він був аж такий міцний, що міг споживати отруту, яка не шкодила йому ані зсередини, ані ззовні, а всі його сини були неушкоджені для отрути лише ЗЗОВНІ.

Борґхільд піднесла іншого рога Сінфьотлі й попросила випити, і знову відбулося те саме. Тож третього разу дає вона йому ріг і погрожує його насварити, якщо він не вип'є. Він же знову звертається з тими ж словами до Сіґмунда. Той каже: «Змочи вуса, сину». Сінфьотлі випив і помер. Сіґмунд узяв його на руки і довго ніс, аж поки не прибув до одного вузького і довгого фіорду, де стояв човен і один чоловік при ньому. Він запропонував Сіґмунду переправитися через фіорд. Коли Сіґмунд заніс тіло на облавок, човен просів. Старий мовив, що Сіґмундові варто рушати углиб фіорду, тоді скочив на облавок і тої ж миті щез[405].

Конунг Сіґмунд довго жив у Данії у країні Борґхільд, де він її знайшов. Тоді Сіґмунд вирушив на південь до Фраккланду, до своїх володінь. Там він узяв за дружину Хйордіс, дочку конунга Ейлімі. Їхнім сином був Сіґурд.

Конунг Сіґмунд загинув у битві з синами Хундінґа, а Хйордіс вийшла за Альва, сина конунга Х'яльпрека. Там Сіґурд і зростав.

Сіґмунд і всі сини його далеко випереджали інших людей за міццю, зростом, силою духу та всіма даруваннями. Сіґурд же перевершив їх усіх, і його названо у давніх сказаннях найпершим серед людей і найвеличнішим конунгом.

Пророцтро Ґріпіра

(Пісня про Сіґурда Вбивцю Фафніра перша)

Ґріпіром звали сина Ейлімі, брата Хйордіс. Він правив країною, був мудрішим від усіх людей і мав дар провидця. Сіґурд їхав сам-один і прибув до обійстя Ґріпіра. Його помітили. Він побачив чоловіка на ґанку оселі, якого звали Ґейтір. Тоді Сіґурд звернувся до нього:

1

«Хто тут живе,

чия то твердиня?

Людовелитель

яке носить ймення?»

Ґейтір мовив:

«Ґріпіром звуть

великого мужа,

що на землі

править тутешній».

Сіґурд мовив:

2

«Мудрий правитель

нині чи вдома,

чи вийде до мене

князь на розмову?

Слів потребує

муж малознаний,

волію я мудрого

бачити Ґріпіра».

Ґейтір мовив:

3

«Добрий наш конунг

спитає у Ґейтіра,

що то за муж

шукає з ним бесіди».

Сіґурд мовив:

«Сіґурдом звуся,

народжений Сіґмундом,

а Хйордіс — то є

матір героя».

4

Тоді пішов Ґейтір

до Ґріпіра й мовив:

«Прибув чоловік,

чекає надворі;

гарно він вбраний,

шляхетний на вигляд,

бажає він, княже,

з тобою зустрітись».

5

Вийшов з чертогу

поставний господар,

і до героя

ґречно звернувся:

«Запрошую, Сіґурде,

ждав тебе здавна,

а ти візьми, Ґейтіре,

Ґрані на стайню».

6

Промови повчальні й

бесіди довгі

тоді завели

герої на зустрічі.

Сіґурд мовив:

«Скажи, коли знаєш,

матері брате,

Сіґурда як

життя обернеться?»

Ґріпір мовив:

7

«Будеш ти мужем

кращим під сонцем

і найславнішим

з героїв народжених,

щедрим на злото,

скупим на втечу,

шляхетним на вигляд

і справним в промовах».

Сіґурд мовив:

8

«Скажи, певний княже,

спраглому слова

Сіґурду, мудрий,

якщо передбачив,

що спершу трапить

мені у дорозі,

щойно поїду

геть з твого двору?»

Ґріпір мовив:

9

«Спершу ти, княже,

за батька помстишся,

та ще за Ейлімі

прикру загибель,

будеш суворих ти

Хундінґа чад

разити на смерть,

перемогу здобудеш[406]».

Сіґурд мовив:

10

«Скажи, благородний,

родичу мій,

в розумній розмові

мудрі слова:

чи бачиш ти Сіґурда

подвиг найбільший,

славне діяння

під неба наметом?»

Ґріпір мовив:

11

«Один ти побореш

змія вогненного,

ліг той жаднюга

на Ґнітахейді,

ще ти обох

мертвими зробиш

Реґіна й Фафніра;