Джеймс Хедлі Чейз - Дванадцять китайців і жінка

— Не знаю. А що?

Феннер не відповів. Натомість повідомив:

— Минулого тижня твою сестру по-звірячому вбили у Брукліні.

Запала тривала мовчанка. Потім озвалася Глорія:

— Не вірю.

Її очі повільно блукали обличчям Феннера.

Той знизав плечима:

— Можеш не вірити. Але мені сподобалася та дівчина. Вона прийшла до мене по допомогу. Мені не байдуже, як обірвалось її життя, тож я пообіцяв собі дістати того, хто це вкоїв з нею.

Глорія потягнула Феннера за рукав піджака. І крутила його, і м'яла, і смикала.

— Мерієн мертва? — перепитала вона. — А ти сидиш тут і розповідаєш мені усі ці байки? Невже в тебе нема ні краплі жалю до мене? Ох, Мерієн, Мерієн!

Феннер скинув її руку зі себе.

— Припини цю комедію! З тебе нікудишня актриса. Насправді тобі начхати на те, що сталось із Мерієн.

Глорія поглянула на нього й знову дурнувато захихотіла. Прикрила рот рукою, і в очах мелькнув переляк.

— Мені не варто було цього робити, — сказала. — Та лише уявити — Мерієн мертва!

Перекотившись у ліжку, вона уткнулась обличчям у подушку. І затряслась од сміху.

Раптово Феннера осяяла здогадка. Він легенько притиснув голову Глорії до подушки, а іншою рукою відкинув простирадло. Тримаючи її так, смикнув із пліч піжаму, щоб оглянути спину. Спина та плечі були в синцях, але там не побачив таких глибоких смуг від батога, як у Мерієн. Він опустив піжаму, прикрив Глорію простирадлом та відійшов. Вона перекотилася на спину, й очі її спалахнули.

— Навіщо ти це зробив?

— Ти знала, що вся спина твоєї сестри також посмугована? — запитав Феннер.

— Отже, тобі відомо все, чи не так? Ми не можемо цьому зарадити — так уже створені, — й вона знову заплакала. Побачивши сльози, що струменіли її щоками, Феннер відійшов до вікна. Його раптово охопила смертельна втома, і він різко сказав:

— Побачимося завтра, — та пішов до дверей.

Звук її ридань переслідував його і на сходах. Він подумав: «Я збожеволію, якщо найближчим часом щось не з'ясується».

І підійшов до чергового адміністратора, щоб замовити інший номер.

* * *

Яскраве сонце пробилося крізь жалюзі номера Феннера і лягло, наче в'язничні ґрати, на його ліжко. Він неспокійно поворушився, коли десь унизу годинник відбив десяту. Вже на восьмому ударі розплющив очі та щось пробурчав. Тіло його досі не відпочило, а голова гуділа. Підсвідомо він зауважив сонце й відразу ж знову заплющив очі. Поки його мозок усе ще боровся зі сном, Феннер відчув якийсь тягар у себе в ногах і слабкий аромат парфумів. Він застогнав; натомість Глорія хихикнула. Крізь напівзаплющені очі він поглянув на неї, і його все ще затьмарена свідомість підказала йому, що виглядає Глорія просто чудово. Волосся її ретельно вкладене; вона сперлася на спинку ліжка, підтягнувши довгі ноги аж до підборіддя й охопивши випещеними руками звабливі коліна. Поклала підборіддя між колінами та дивилася на Феннера сяючими очима.

— Коли ти спиш, то виглядаєш таким гарним і добрим... — зауважила. — Хіба ж це не диво?

Феннер, порухавшись у ліжку, змінив позу. Пригладив волосся. Почувався жахливо.

— Чи не пішла б ти геть? — терпляче попрохав. — Коли захочу тебе бачити, то повідомлю про це. Принципово не терплю жінок у своїй спальні. Я доволі старомодний і скромний.

Глорія знову хихикнула.

— А ти милий, — просто констатувала вона.

Феннер застогнав. Тепер, коли він сів на ліжку, голова його боліла нестерпно.

— Забирайся! Щезни негайно!

Глорія широко розвела руки. Її величезні блакитні очі спалахнули:

— Поглянь-но на мене! — сказала. — Я ж цілковито беззахисна! Ти можеш робити зі мною все, що хочеш.

Феннер незадоволено буркнув:

— То ти йдеш, чи як?

Глорія зісковзнула з ліжка. Виглядала кумедно у Феннеровій піжамі, котра обвисла на ній, як на вішалці.

Феннер необачно мовив:

— Ти в цій піжамі — мов опудало. Чому б тобі не піти і не одягнутись як слід? Тоді ми могли б разом поснідати і трохи побалакати.

Глорія заплескала в долоні.

— Звісно ж! — сказала, натомість розстібаючи піжаму. Знявши її, кинула на підлогу.

Феннер застережливо крикнув:

— Ей! Припини це!

Тіло її було мармурової білості та сяяло, мов перлина.

Феннер зауважив:

— Просто чудово! Можливо, якось іншим разом. А зараз єдине, що мені потрібно, це горнятко кави — чорної та дуже міцної. Ранок — не для цього.

Глорія продовжувала пришелепкувато хихотіти і голяка кружляти кімнатою. Феннер подумав, що вона — найгарніше зіпсуте створіння, котре він бачив у своєму житті.

Вона знову розсміялася.

— То я тобі таки подобаюся? — запитала грайливо.

Він сів, спираючись плечем на спинку ліжка, і сказав:

— Натягай свою піжаму й вали звідси. Я більше не можу на це дивитися.

Її обличчя затьмарив сумнів — наче хмарка набігла на місяць. І очі втратили блиск. Підійшовши до ліжка, вона сіла поруч з Феннером. І запитала хрипко:

— То що зі мною не так? Чому ти мене не хочеш? Невже я така потворна?

Феннер заперечно хитнув головою.

— Зовсім не потворна. — Але таке для мене важить значно більше, ніж для тебе. Ну то як, одягатимешся?

Коли вона врешті встала, очі її були безбарвними. Повільно натягнула піжаму і вийшла з номера, залишивши двері відчиненими навстіж. Феннер, вилізши з ліжка, зачинив ногою двері та пішов у ванну. І подумав: «Ну й дурнуватий же початок дня!»

Після душу йому стало краще, і він замовив телефоном каву в номер. Був уже вдягнений, коли офіціант приніс кавник.

Двох горняток йому вистачило, щоб отямитись, і він попрямував у номер Глорії. Вона також уже вдяглася. Її чорна вечірня сукня виглядала абсурдно в яскравому сонячному світлі. Жінка сиділа коло вікна, дивлячись на вулицю.

Феннер тихо зайшов і безшумно зачинив за собою двері. Запитав:

— То що робитимеш?

Глорія повернулася до нього, всміхнувшись. Дивовижно, але очі її були широко розплющені, щирі та приязні.

— А що можу робити?

Він притулився до стіни і бездумно дивився на жінку. Нарешті проказав:

— Тебе важко зрозуміти. Я думав, що матиму з тобою купу проблем. Тепер бачу, що помилився.

Вона різко відвернулася від нього і стала спиною до вікна.

— Я й далі вважаю, що ти — красунчик, — зауважила. Опісля додала:

— Думаю, що я в тебе помаленьку закохуюся.

Феннерові очі