Василь Дмитрович Кожелянко - Конотоп

татарські біле тіло князівське на сорок кавалків і десять менших шматочків, які розсіяли по околицях міста Конотопа. Але двоє козаків государевих (співочий Хрєннік Тіхонов, очевидно, щось переплутав, бо козаки у цій битві Конотопській були ворогами государевими і воювали в складі армії гетьмана Виговського проти нашого государя Лєксєй-Михалича, а може, він мав на увазі тих небагатьох козаків наказного гетьмана Безпалого, які не перекинулись до зрадника Виговського, а залишились вірними трону московському і особисто цареви Лєксєй-Михаличу, на жаль, цих вірних козаків малоросійських було не надто багато, до того ж їх чимало було перебито ще до Конотопської конфузії, як ось нещасного Силку, якого прикували ланцюгами до гармати - спиною до люфи - і вистрілили у північно-східному напрямку, треба розуміти, що таким чином гетьман-зрадник Іван Виговський дав свою відповідь Москві. - Авт.С.) зібрали ті сорок кавалків і десять менших шматків тіла витязя Землі Рускої князя Пожарского, поклали у луб липовий і понесли до міста Конотопа. (Не могли вони той луб липовий понести до Конотопа, бо то місто на той час ще перебувало в руках супостата українського, але сказано ж бо - фантазія митця Хр.Тіхонова не має меж. - Авт.С.). У Конотопі був єпископ (якого, цікаво, патріархату? - Авт.С.), який зібрав попів та дияконів, паламарів та церковних причетників і звелів обмити ті сорок кавалків і десять менших шматків тіла князя Пожарского, що й було зроблено шанобливо. За тим ті кавалки і шматки поклали в труну дубову, де тіло князя Пожарского й зрослося. Зрослося-то зрослося тіло, але сам князь не ожив, бо це вже було би диво, гідне Ісуса Христа, Господа нашого, - помер витязь і воїн князь Пожарский. Три дні і три ночі відспівувало конотопське духівництво (якого, якого патріархату? - Авт.С.) іроя-небіжчика, а за тим і поховали. Поховавши, відспівали вічну пам’ять.

Ось таким чином, шановні читачі, ваш кореспондент передав своїми вбогими словами і немічним стилем цю прекрасну оповідь народного таланту, а згодом міністра музики в уряді царя московського XVІІ ст. Хрєнніка Тіхонова, яка називається просто до геніальности «Життя за царя» з підзаголовком «Сказ про витязів землі рускої - богатирів билинних та про татарів поганих, хохлів зрадливих, ляхів-супостатів». Цей підзаголовок мене і насторожив: очевидно, знав самородок Хр.Тіхонов, що з того боку, опріч «татарів поганих» руским витязям протистояли ще й «хохли зрадливі», не рахуючи «ляхів-супостатів», знав, знав. А якщо знав: то чому не розгорнув цю тему у своєму знаменитому «Сказі»? Мало того, сам Хр.Тіхонов теж ледь не загинув від української кулі, коли в обозі решток війська князя Трубєцкого відступав на Путивль, власне, ми разом відходили, відбиваючись від насідаючих аванґардних сил української армії під орудою гетьмана Виговського, до речі, в тих непростих умовах я й почув цей леґендарний «Сказ» у авторському виконанні. Але спитати за «хохлів зрадливих» не встиг… Диспозиції різко помінялись, і нам треба було вже більше дбати про свою безпеку, ніж обговорювати цей, без сумніву, шедевральний «Сказ». Під свист ядер з українських гармат шляхи наші кардинально розійшлися і більше я товариша Тіхонова Хр. не бачив…

P.S. На моє глибоке переконання, прийшов час усім руским людям, котрі вважають себе партіотами Росиї, відкрити для себе творчість цього самобутнього поета і композитора XVІІ-XVІІІ ст., а також докласти зусиль, аби поема про трагічну сторінку нашої історії «Життя за царя» Хрєнніка Тіхонова була видана наймасовішим тиражем.

P.P.S. А братовбивча Конотопська битва, зініційована зрадником Виговським, залишиться навік у реєстрі ганьби поряд з мазепинщиною, сагайдаччиною, петлюрівщиною, бандерівщиною та Біловежжям, - усіма тими підлими явищами, що тим чи іншим чином спробували кинути тінь на споконвічну і непорушну Слов’янську Єдність.

Газета «Жєчь посполитих!»

Автовізій САМУЕЛЬСЬКИЙ

Мечем і калачем[11]

Як на польського шляхтича і маґната XVІІ ст., коронний обозний Анджей Потоцкий справляє враження вельми чемного і достатньо освіченого чоловіка, бо інакше чого б він так непідробно втішено і розуміюче ствердно закивав головою, коли я, вдавшись до деякої містифікації, представився йому репортером лондонської «Файнешнл таймс»:

- Аякже, знаю, знаю, читаю реґулярно, - радісно сповістив мені пан коронний обозний, - газета файна, як кажуть мої піддані на південь від Львова, хоча, зізнаюсь Вашій милості, за останні десять років все більше і більше між тими русинами розплодюється ребелізантів…

- Закономірні наслідки хмельниччини, Ваша вельможність, - співчутливо зауважив «репортер лондонської «Файнешнл таймс», себто автор цих рядків.

- Слава Господу Всевишньому, з цим уже покінчено, після підписання вересня минулого року у Гадячі трактату з гетьманом Яном Виговським, територіальну цілісність Речі Посполитої відновлено. Тому хай живе Велика Польща від моря до моря! - гукнув коронний обозний і налив у срібні келихи дуже доброго краківського меду.

- На тисячу літ! - підтримав я тост пана Потоцкого, і ми стоячи випили за процвітання і гонор Речі Посполитої на тисячу літ.

Ось так ми собі сиділи з коронним обозним Речі Посполитої його милістю Анджеєм Потоцким у його варшавській резиденції, попивали мед і солодке грецьке вино, їли вишукані страви з панської кухні, як-то: зупу з курки, юшку з ляща, печену гуску, філе з дикого кабана та дуже смачного будженого в’юна. Гарно.

Хоча я би не хотів, аби хтось з панства потрактував це, як потурання череву та забаганкам у лиху годину, - це було інтерв’ю. Ось:

- Пане коронний обозний, як Ваша милість вважає, чи підписання Гадяцького трактату не спричинить нову польсько-московську війну?

- Нехай пан журналіст відповість мені, якщо піддані Корони, навіть у гетьманських чинах, воюють з іноземною державою, то чи і є Корона в стані війни з тамтою державою?

- Ги-ги, Ваша коронообозна милість, я вловив хід Ваших думок, гетьман Виговський воює з Москвою, а позаяк він перебуває у васальній залежности від його величности короля Речі Посполитої Яна Казиміра, то вочевидь і Корона мусить воювати з тією дикою Москвою.

- І вже воює, це вже не є військовою таємницею, - на виручення коронного хорунжого Григорія Гуляницького, якого з ґарнізоном обложила москва в місті Конотопі, йде польський корпус під орудою знаного і доблесного рицаря регіменітарія Анджея Висоцького у складі двох корпусів панцерних, однієї хоругви волоської і, звичайно, - хоругви гусарської.

- Непереможні і леґендарні крилаті гусари?

- Так, твоя журналістська милість, непереможні і леґендарні крилаті польські гусари, перед якими не може встояти жодне військо у світі. Не встоїть і москва.

- За аґентурними даними, Ваша обозна милість, на територію Речі Посполитої в районі міста Конотоп вторгнулось величезне московське військо, стверджують,