Володимир Боніфатійович Антонович - Про козацькі часи на Україні

Вдруге він наскочив на таку реакцію з приводу колонізації Правобережної України, яка мала лишитися цілком безлюдною. Польський уряд обставав при тім після пунктів Андрусівської умови, але ж він не мав змоги стерегти краю, куди поволі починали вертатися люди, що подалися було на Лівобережну Україну, в Полтавщину та Чернігівщину, а тепер знову тікали за Дніпро, ховаючись від кріпацтва. У такім тіканні найчастіше і виявляється народна реакція. За посполитими стали виходити на правий берег і козаки. Таким робом на правім боці Дніпра незабаром зорганізувалися цілі полки. Перейшло туди навіть кілька чоловік із старшини, які щиро трималися давнього демократичного напрямку і не могли зжитися з новим режимом. Найголовнішими з таких були: Семен Палій, полковник білоцерківський, Самусь, Абазин, Іскра та інші. Я не буду розказувати в подробицях, але зауважу тільки, що це була колонізація цілком демократична. Ця так звана Паліївщина мала на меті збагачувати не себе, а народ. Ці полковники дбали про залюднення краю на підставі давніх козацьких прав без жодного шляхетства та кріпацтва, і через те люди охоче йшли до них із лівого берега. Мазепа радий був би знищити цю колонізацію, та московський уряд, бажаючи заховати добрі відносини із Польщею, не дозволив Мазепі встрявати до тієї справи. Нарешті йому трапилася пригода помститися на цій демократичній козаччині: під час великої Північної війни Мазепа викликав Палія на раду в Бердичеві (1704) та замість ради заарештував його.

Дуже чудно наскочив Мазепа на таку реакцію утретє. Протест цей з'явився серед молодої старшини. Це був рух крайнього демократизму, але дуже слабий. На чолі цього руху стояв Петрик, наскільки можна дізнатися, непризнаний син гетьмана. Він був військовим канцеляристом. Цей ранг дуже важний: коли перевести на сучасні ранги, то у нас відповідає він членові ради міністрів. Цей Петрик кинув Мазепу і об'явив народові, що треба стати проти старшини і панів, а вкупі з тим і проти московського уряду, що підтримував їх. Для цього він зробив спілку із кримським ханом. До Петрика пристали Орельські сотні, остання колонізація на лівому березі з Брацлавщини, що зайняла землі між Ворсклою і Ореллю. Але Петрик програв справу. Мазепа вийшов із військом, у битві під Перевoлочною Петрика вбито, а орельських сотників заарештовано і вислано до Батурина. Там військова рада засудила їх на смерть.

Все лихо Мазепи залежало від того, що він ігнорував народні інтереси, а може, не розумів їх, а мріяв тільки про установлення на Україні аристократичної держави. Коли б Мазепа не був засліплений цією ідеєю, народ був би підпер його.

Розв'язка цієї справи всім відома. Мазепа думав, що для здійснення його мети найкращим моментом була шведська кампанія. Він дочекався тієї хвилини, коли Карл XII пішов на Польщу, заманив його на Україну, в певній надії на те, що Україна зробиться самостійною державою, коли побіда дістанеться шведам. Як відомо, справа скінчилася дуже нещасливо, та й не могло бути інакше. Мазепу постигла кара за те, що не зважав на народні бажання. Мазепа перейшов до Карла зі всією старшиною; тільки два полковники не пішли за ним. Прості ж козаки і народ не послухалися старшини і підтримали Петра через те тільки, що гетьман із навісною старшиною передалися Карлові. Перша-таки баталія під Полтавою (1709) положила край замірам Мазепи. Мазепа і вся козацька старшина мусили тікати з Карлом до Бендер. Зрада старшини дуже образила властолюбного царя Петра І, котрий теж більше звертав уваги не на народну масу, а на привілейований стан. Загальними карами над краєм він постановив позискати своє право. Починається дуже лютий для України період царської помсти. Скорочується крайова автономія: і гетьмана, і полковників тепер уже призначає царський уряд, причому половина полковників - із великоросів. Крім того, починається безмірна роздача земель фаворитам та царським підручним. Оскільки щедра була та роздача, досить згадати, що одному тільки Меньшикову подаровано у спадкове володіння Гадяч, Батурин і Почеп з їх округами, майже три сучасні повіти. Такі ж земельні багатства отримали також Шереметєви, Шафірови, Протасєви й інші росіяни.

Народна маса почула царську помсту в так званих лінійних і канальських роботах і. Лінійну роботу провадив Петро для того, щоб захистити свої границі від татарських нападів. Він задумав утворити тут фортифікаційну лінію цілою системою земляних валів. Для козаків була це досить прикра і тяжка повинність, але там принаймні козаки працювали в степу, у привичних обставинах і ще до того літом. Далеко гірша для них була друга повинність, канальська робота. Від 20 000 до ЗО 000 козаків щороку викликав Петро на службу на північ, до Ладозького озера, де в той час він проводив великі канали. Всі ці канали мусили робити козаки. На цій важкій роботі, до того ж у непривичному суворому північному підсонні, більшість козаків гинула від нужди, голоду й холоду, і додому поверталося часом не більш як 40 %. Тим-то й не диво, що й досі зосталася у народній пам'яті ця канальська робота.

Після Мазепи гетьманом наставлено чоловіка доброго, тихого, але зовсім нездатного, зате покірливого урядові, Івана Скоропадського (1708-1722), одного з тих полковників, що задля браку рішучості й переконань не пішли за Мазепою. Скоропадському жалко було своїх земляків, він не раз слізно умоляв уряд змилуватися над народом, але на його благання ніхто не звертав уваги: всі знали, що він чоловік слабкої волі, який ніколи не зважиться на одвертий протест.

Після смерті Скоропадського знайшлася купка старшини більш енергійної, яка обурювалася на утиски уряду і стояла за автономні права України. Але в неї була своя слабка сторона: всі вони були люди багаті, самі вони і предки їх усякими правдами і неправдами нагарбали собі козацьких земель, і через те вони не мали популярності серед простого народу. Ця група із наказним гетьманом Павлом Полуботком на чолі звернулася до уряду із різким протестом за нарушення пактів. Московський уряд відповів їм дуже політичне: він сам поставив їм питання, по якому праву старшина володіє землями козаків. Цим уряд привабив до себе ввесь простий народ, котрий сподівався, що уряд визволить його від влади панів. Коли протести цієї групи старшини зробилися різкими, ЇЇ арештовано, оскаржено в Петербурзі за зраду і розвезено по різних фортецях та тюрмах.

Після Полуботка нового гетьмана і не вибирали, а уряд над Україною доручено Малоросійській колегії (1722-1727), в котру входило 6 козацьких старшин і московських штаб-офіцерів. На чолі цієї колегії поставлено Вельямі-нова-Протасєва