Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

Цього Гаррі аж ніяк не сподівався. Він звик літати на мітлі, але між мітлою і гіпогрифом була певна різниця...

- Сідай зразу за крилами, - підказував Геґрід, - але вважай - не смикни за якусь пір'їну: йому се не сподобається...

Гаррі поставив ногу на крило і видерся гіпогрифові на спину. Бакбик підвівся. Гаррі не знав, за що триматися - скрізь було саме пір'я.

- Гайда, пішов! - гукнув Геґрід і ляснув гіпогрифа.

Зненацька пообіруч від Гаррі розгорнулися десятиметрові крила. Він ледве встиг ухопити гіпогрифа за шию, як вони зринули в небо. То була аж ніяк не мітла, і Гаррі відразу це збагнув. Гіпогрифові крила не надто безпечно підкидали його ноги - здавалося, що Гаррі ось-ось упаде. Лискучі пір'їни вислизали з пальців, але він не наважувався стискати їх міцніше. На відміну від плавного польоту на «Німбусі-2000», тепер його жбурляло то вперед, то назад: тулуб гіпогрифа рухався разом з крильми.

Бакбик облетів пасовисько і пішов на посадку - цього Гаррі побоювався найбільше. Щоб не гулькнути сторч головою через гладеньку шию гіпогрифа, він відхилився назад. Почулися три глухі удари - гіпогрифові лапи торкнулися землі. Гаррі насилу втримався.

Усі, окрім Мелфоя, Креба і Ґойла, радісно закричали.

- Ти файно си тримав, Гаррі! - чудувався Геґрід. - Хто наступний, га?

Підбадьорені успіхом Гаррі, учні обережно полізли через огорожу. Геґрід по черзі відв'язував гіпогрифів, і невдовзі по всьому пасовиську схвильовані діти віддавали їм поклони. Невілові кілька разів довелося задкувати від свого гіпогрифа, який ніяк не хотів згинати перед ним коліна. Рон з Герміоною вподобали гнідого гіпогрифа. Гаррі стежив за ними звіддалік.

Мелфой, Креб і Ґойл обрали Бакбика. Бакбик уклонився Мелфоєві, який пихато погладжував йому дзьоба.

- Карочє, це все дуже просто, - сказав Мелфой голосно, щоб почув Гаррі. - Я в цьому й не сумнівався. Навіть Поттер з ним упорався... Хіба ти взагалі небезпечний, га? - глузливо запитав він гіпогрифа. - Ну, відповідай, тварюко нещасна...

Миттєво зблиснули сталеві пазурі, і Мелфой пронизливо заверещав. Геґрід кинувся до Бакбика, накинув йому нашийник і став відтягати його від Мелфоя, що, заюшений кров'ю, корчився на землі.

- Я помираю! - волав Мелфой перед нажаханими учнями. - Я помираю, гляньте! Він мене вбив!

- Не помираєш! - гаркнув сполотнілий Геґрід. - Поможіть мені... треба забрати його звідси...

Герміона побігла відчиняти ворота. Геґрід підняв Мелфоя, немов пір'їнку, і Гаррі встиг побачити на його руці глибоку рану, з якої цебеніла на траву кров. Геґрід прожогом мчав до замку.

Приголомшені учні рушили слідом. Слизеринці в один голос звинувачували Геґріда.

- Його треба негайно вигнати! - кричала заплакана Пенсі Паркінсон.

- Мелфой сам винен! - відрізав Дін Томас.

Креб із Ґойлом погрозливо заграли м'язами.

Усі вони піднялися кам'яними сходами до порожнього вестибюлю.

- Я гляну, чи він ще живий! - вигукнула Пенсі й побігла мармуровими сходами нагору. Решта слизеринців, не перестаючи шпетити Геґріда, подалася до своєї вітальні в підвалі.

Гаррі, Рон і Герміона поспішили до своєї вежі.

- Думаєте, з ним буде все гаразд? - стурбовано запитала Герміона.

- Звичайно! Мадам Помфрі миттю загоїть йому ту подряпину, - запевнив Гаррі, котрому шкільна лікарка заліковувала ще й не такі рани.

- Краще б це сталося не на першому ж уроці Геґріда, правда? - стурбовано мовив Рон. - Тепер Мелфой зробить з мухи слона і так йому напаскудить...

Сподіваючись побачити Геґріда, вони першими прийшли на вечерю до Великої зали. Але його там не було.

- Його ж не звільнили, правда? - Герміона навіть не торкалася до м'ясної запіканки.

- Хай тільки спробують, - сказав Рон, який теж нічого не їв.

Гаррі стежив за слизеринським столом. Декілька учнів на чолі з Кребом і Ґойлом збилися докупи й про щось змовлялися - очевидно складали свою версію пригоди.

- Принаймні, нудним цей перший шкільний день не назвеш, - похмуро пожартував Рон.

Після вечері вони подалися до своєї вітальні готувати домашнє завдання для професорки Макґонеґел. Але робота не йшла: вони ніяк не могли зосередитися і весь час визирали з вікна.

- У Геґріда засвітилося, - раптом сказав Гаррі.

Рон глянув на годинника.

- Якщо бігом, то ще можемо з ним побачитись, ще не дуже пізно...

- Навіть не знаю, - нерішуче мовила Герміона і зиркнула на Гаррі.

- Мені ніхто не забороняв ходити територією школи, - наголосив він. - Адже Сіріус Блек не проникне сюди повз тих дементорів, правда?

Отож вони відклали підручники й вилізли крізь отвір за портретом. На щастя, дорогою їм ніхто не зустрівся: вони не були певні, що можуть виходити із замку.

Волога травичка здавалася в сутінках майже чорною. Підійшовши до Геґрідової хижі, постукали.

- Заходьте, - почувся хрипкий голос.

Геґрід сидів у самій сорочці за обдертим дерев'яним столом. Іклань стояв поряд, поклавши голову йому на коліна. Вони з першого погляду збагнули, що Геґрід був зовсім п'яний. Перед ним стояв олов'яний кухоль завбільшки з відро, і він ніяк не міг утямити, хто це до нього прийшов.

- Гадаю, то рекорд, - нерозбірливо пробурмотів він, коли нарешті їх розпізнав. - Я си не пригадую вчителя, що викладав би лиш один день.

- Тебе ж іще не звільнили! - вигукнула Герміона.

- Ще ні, - приречено простогнав Геґрід, добряче відсьорбнувши з кухля. - Але се тілько питання часу... Тілько Мелфой оклигає і всьо...

- А як він там? - запитав Рон, коли вони всі посідали. - Нічого серйозного, правда?

- Мадам Помфрі зробила всьо якнайкраще, - язик у Геґріда заплітався. - Але він си скаржить на нестерпний біль... весь у бинтах... стогне...

- Він придурюється, - миттю озвався Гаррі. - Мадам Помфрі вилікує все, що завгодно. Торік вона відростила половину моїх кісток. Просто Мелфой використовує ситуацію.

- Вони вже сповістили Раді опікунів школи, - зітхнув нещасний Геґрід. - Вони вважають, що я мав зачинати з легшого. Треба було відкласти гіпогрифів на пізніше... дати вам флоберв'яків чи ще щось... але я хотів, як краще... це ж перший урок!.. я сам винен...

- Ні, винен Мелфой! - вигукнула Герміона.

- Ми свідки, - докинув Гаррі. - Ти ж казав, якщо гіпогрифа образити, він нападе. Мелфой сам винен, що тебе не слухав. Ми розкажемо Дамблдорові, як усе було насправді.

- Авжеж, - додав Рон, - ми тебе захистимо, не