Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і фiлософський камiнь

class="p1">Хоча Драко Мелфой і не почервонів, на його блідих щоках проступив легенький рум'янець.

- На твоєму місці, Поттер, я б поводився обережніше, - протягнув він. - Якщо не станеш трохи ввічливішим, то скінчиш так само, як твої батьки. Вони також не знали, що для них краще. А коли злигаєшся з такими покидьками - тіпа Візлі або того Геґріда, тобі ж буде гірше.

Гаррі й Рон попідводились. Ронове обличчя палало, як і його волосся.

- Ану повтори! - насупився він.

- Ого, ти зібрався з нами битися? - глузливо вишкірився Мелфой.

- Якщо ви негайно не заберетесь! - пригрозив Гаррі хоробрішим тоном, ніж почувався насправді: адже Креб і Ґойл були набагато дебеліші від нього чи Рона.

- Але ми не хочемо йти - правда, пацани? Своє ми вже з'їли, а тут дещо лишилося.

Ґойл простяг руку за шоколадними жабками, що лежали біля Рона, Рон шарпнувся вперед, та не встиг доторкнутися до Ґойла, як той моторошно зойкнув.

З Ґойлової руки звисав пацюк Скеберс, гострі зубенята якого вп'ялися йому в палець. Креб та Мелфой відступили, а Ґойл, завиваючи, намагався скинути Скеберса. Коли нарешті Скеберс відлетів і гупнувся в шибку, вся трійця миттю зникла. Мабуть, вони подумали, що серед ласощів причаїлися й інші щури, або, можливо, почули кроки, бо за мить до купе увійшла Герміона Ґрейнджер.

- Що тут скоїлось? - здивувалася вона, поглядаючи на розкидані по підлозі ласощі й Рона, що тримав за хвіст пацюка.

- Він, мабуть, у нокауті, - пояснював Гаррі Рон, а тоді придивився до Скеберса. - Ні, я просто не вірю: він знову спить!

Пацюк і справді заснув.

- Ти що, колись уже бачив Мелфоя?

Гаррі розповів про зустріч на алеї Діаґон.

- Я чув про цю родину, - спохмурнів Рон. - Вони чи не перші повернулися до нас, коли пропав Відомо-Хто. Сказали, що були, мовляв, зачакловані. А мій тато не вірить. Каже, що батькові Мелфоя не варто виправдовуватись, чому він перейшов до темних сил. - Рон повернувся до Герміони: - Тобі щось потрібно?

- Краще мерщій одягніть мантії, бо я щойно була в машиніста, і він сказав, що ми майже доїхали. Ви часом не билися, га? Ще не приїхали, а вже шукаєте клопоту!

- Це Скеберс бився, а не ми, - сердито зиркнув на неї Рон. - Може, ти вийдеш, поки ми переодягнемось?

- Гаразд, я зайшла тільки тому, що всюди страшний рух - всі поводяться як діти, і гасають коридорами, - фиркнула Герміона. - А в тебе, до речі, бруд на носі, ти знаєш?

Рон люто подивився їй услід. Гаррі визирнув з вікна, надворі вже сутеніло. Під пурпуровим небом видніли ліси та гори. Поїзд і справді їхав трохи повільніше.

Гаррі й Рон поскидали куртки й накинули довгі чорні мантії. Ронова мантія була йому трохи закоротка, і з-під неї визирали кросівки.

У поїзді пролунало оголошення: «За п'ять хвилин прибуваємо до Гоґвортсу. Просимо залишити багаж у вагонах, його доставлять до школи окремо».

Гаррі від хвилювання забило дух, а Ронове обличчя під веснянками стало блідим як полотно. Вони позапихали до кишень рештки ласощів і приєдналися до учнів, що збилися в коридорі.

Поїзд уповільнив рух і зрештою зупинився. Всі ринули до дверей, виходячи на маленьку темну платформу. Гаррі здригнувся від холодного нічного повітря. Аж ось над головами застрибало світло ліхтаря, і Гаррі почув знайомий голос:

- Перші кляси! Перші кляси! Сюди! Гаррі, всьо файно?

Над морем голів променилося радістю велике заросле обличчя Геґріда.

- За мною! За мною! Ще є перші кляси? Кожен нехай си дивит під ноги! Перші кляси, за мною!

Ковзаючись і спотикаючись, учні вслід за Геґрідом спускалися крутою і вузькою стежиною. Обабіч стежки залягала така пітьма, що Гаррі здавалося, ніби там ростуть густі дерева. Майже ніхто не розмовляв. Невіл, що постійно губив свою жабку, кілька разів шморгнув носом.

- Зараз си вперше побачите Гоґвортс, - гукнув через плече Геґрід, - осьо за цим рогом.

Пролунало голосне «О-о-о-о!..»

Вузенька стежка раптово вивела їх на берег широкого чорного озера. На тому боці озера на верхівці високої гори здіймався, виблискуючи вікнами на тлі зоряного неба, великий замок з численними вежами й башточками.

- Не більше чотирьох на човен! - вигукнув Геґрід, показуючи на цілу флотилію човників, що стояли біля берега.

Гаррі й Рон сіли до одного човна разом з Невілом і Герміоною.

- Усі си вмістили? - крикнув Геґрід, сівши в човен сам-один. - Ну, то ВПЕРЕД!

Уся флотилія човників одночасно зрушила з місця, перетинаючи гладеньке, наче скло, озеро. Кожен учень мовчки поглядав на величний замок угорі. Човни підпливали дедалі ближче до скелі, на якій він стояв, і замок, здається, височів просто над головою.

- Пригніться! - крикнув Геґрід, коли перші човники дісталися скелі.

Всі посхиляли голови, й човники прослизнули попід завісою з плюща, яка ховала широкий отвір У скелі. Далі пливли вздовж темного тунелю, що, здавалося, йшов під самим замком, аж доки прибули до начебто підземної гавані, де учні повиходили на гальку і каміння.

- Агов! Ти тут? Чи се не твоя жаба? - запитав Геґрід, стежачи, як діти вибираються з човнів.

- Тревор! - радісно вигукнув Невіл, простягаючи руки.

Потім услід за Геґрідовим ліхтарем усі дерлися прорубаним у скелі переходом і зрештою опинилися на вогкій гладенькій травичці в затінку замку. Піднялися кам'яними сходами і збилися докупи навпроти величезних дубових дверей.

- Усі тут? А ти ще си не загубив жабку? Геґрід підняв свій велетенський кулак і тричі гупнув у двері.

- РОЗДІЛ СЬОМИЙ -

Сортувальний капелюх

Тієї ж миті двері прочинилася. У дверях стояла висока чорна чарівниця, вбрана у смарагдові шати, її обличчя було дуже суворе, й Гаррі одразу подумав, що з такою краще не сперечатися.

- Перші кляси, професорко Макґонеґел, - доповів Геґрід.

- Дякую, Геґріде. Я поведу їх далі.

Чарівниця відчинила двері навстіж. Вестибюль був таким величезним, що там спокійно помістився б цілий будинок Дурслів. Кам'яні стіни, як і в «Ґрінґотсі», освітлювали смолоскипи, стеля була надто високою, щоб побачити там що-небудь, а на горішні поверхи вели розкішні мармурові сходи.

Учні рушили слідом за професоркою Макґонеґел по вимощеній кам'яними плитами підлозі. З дверей праворуч долинав гул сотень голосів, - там, очевидно, зібралася вся школа, - але професорка Макґонеґел завела перші класи