Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і фiлософський камiнь

Пацюк і далі дрімав у Рона на колінах.

- Що живий, що здохлий - однаково! - роздратовано поскаржився Рон. - Вчора я спробував трохи його прикрасити і зробити жовтим, але замовляння не подіяло. Ось зараз покажу, дивись...

Понишпоривши у своїй валізі, він дістав пошарпану чарівну паличку. Подекуди вона була пощерблена, а з одного краю виблискувало щось біле.

- Уже вилазить єдинорогова волосина. Гаразд!..

Тільки-но він підняв паличку, як прочинилися двері купе. Знову прийшов хлопець, від якого втекла жабка, та цього разу з ним була дівчинка, вже одягнута в нову гоґвортську мантію.

- Ви не бачили жабки? Невіл загубив жабку, - сказала дівчинка. Вона мала командирський голос, густе каштанове волосся й трохи завеликі передні зуби.

- Ми вже йому казали, що не бачили, - відповів Рон, але дівчинка не слухала, бо помітила в його руці паличку.

- Ох, ти насилаєш чари? Ану ж поглянемо!

Вона сіла, а Рон геть збентежився:

- Е-е... Ну, добре... - Кахикнув і промовив:

Соняшник, масло і стиглий урюк,

Хай буде жовтим дурний цей пацюк!

Він махнув паличкою, але нічого не сталося. Скеберс і далі був заспаний і сірий.

- Ти певен, що це справжнє замовляння? - запитала дівчинка. - Бачиш, щось не виходить, правда? А я випробувала кілька простих замовлянь - просто так, і вони всі спрацювали. У моїй родині зовсім нема чарівників, і я так здивувалася, отримавши листа! Мені було так приємно! Це, звичайно, найкраща школа чарів, я чула про неї... я вже знаю напам'ять всі основні підручники... звичайно, сподіваюся, що цього мені вистачить... до речі, я Герміона Ґрейнджер, а ви?

Все це вона випалила, мов з кулемета, і Гаррі аж розгубився. Але глянувши на не менш збентеженоного Рона, він зрозумів, що не тільки він не вивчив підручників напам'ять, тож полегшено зітхнув.

- Я - Рон Візлі, - пробурмотів Рон.

- Гаррі Поттер, - відрекомендувався Гаррі.

- Справді? - скрикнула Герміона. - Я, звичайно, знаю про тебе все. Я дістала кілька додаткових книжок із позакласного читання, і про тебе згадано в «Сучасній історії магії», в «Розвиткові й занепаді темних мистецтв» та «Видатних чаклунських явищах XX сторіччя».

- Про мене? - приголомшено запитав Гаррі.

- Господи, невже ти не знаєш? Та якби йшлося про мене, я б усе перерила! - здивувалася Герміона. - А ви знаєте, в якому ви гуртожитку? Я всіх розпитала і сподіваюся потрапити до Ґрифіндору, його назва звучить найкраще, я чула, що й сам Дамблдор був у ньому, хоч у Рейвенклові теж було б непогано... Ну добре, ми, мабуть, підемо далі шукати Невілову жабку. Знаєте, краще переодягніться, бо, здається, ми скоро прибуваємо.

Й дівчинка пішла, забравши з собою хлопчика, який загубив жабку.

- Хоч у якому я опинюсь гуртожитку, сподіваюся, її там не буде, - сказав Рон, жбурнувши чарівну паличку назад до валізи. - Ідіотське замовляння! Це Джордж мене навчив, але, клянуся, він знав, що то фальшивка.

- А в якому гуртожитку твої брати? - запитав Гаррі.

- У Ґрифіндорі, - знову спохмурнів Рон. - Там були й мама з татом. Не знаю, що вони скажуть, якщо я туди не потраплю. У Рейвенклові, мабуть, непогано, але уяви, що буде, коли мене запроторять до Слизерину!

- Це той гуртожиток, де жив Вол... тобто Відомо-Хто?

- Так, - підтвердив Рон і пригнічено сів на лаву.

- Знаєш, мені здається, що в Скеберса пояснішали кінчики вусів, - сказав Гаррі, намагаючись відвернути Рона від думок про гуртожитки. - А де тепер твої старші брати, які вже скінчили навчання?

Гаррі було цікаво довідатися, що робить чарівник, закінчивши школу.

- Чарлі досліджує драконів у Румунії, а Білл щось там робить для «Ґрінґотсу» в Африці, - повідомив Рон. - А ти чув про «Ґрінґотс»? Про це писали в «Щоденному віщуні», але я не думаю, що серед маґлів ти мав змогу його читати. Хтось намагався пограбувати секретний сейф.

Гаррі аж очі витріщив.

- Справді? І що з ним сталося?

- Власне, нічого, і тому це така сенсація. Нікого не спіймали. Тато каже, що це, певне, якийсь могутній чорний чаклун, але з «Ґрінґотсу», здається, нічого не взяли, - ось що найдивніше. Звичайно, всі лякаються, коли трапляється таке, бо ж раптом за цим усім стоїть Відомо-Хто.

Гаррі замислився. Він уже теж почав здригатися, тільки-но хтось згадає Відомо-Кого. Мабуть, це все - результат знайомства з магічним світом, але він почувався набагато безтурботніше тоді, коли міг безжурно вимовляти «Волдеморт».

- Яка твоя команда з квідичу? - запитав Рон.

- Е-е... я не знаю жодної, - признався Гаррі.

- Отакої! - здивувався Рон. - Слухай, це ж найкраща в світі гра! - І він почав пояснювати все про чотири м'ячі й позиції семи гравців, розповідати про найцікавіші матчі, на яких він побував разом із братами, та про мітлу, яку хотів би придбати, якби мав гроші. Він саме знайомив Гаррі з тонкощами гри, як знову відчинилися двері купе, але цього разу це не був Невіл, що загубив жабку, і не Герміона Ґрейнджер.

Зайшло троє хлопців, і Гаррі відразу впізнав того, що стояв посередині: це був той блідий хлопчисько з салону мантій мадам Малкін. Цього разу він дивився на Гаррі зі значно більшою цікавістю, ніж на алеї Діаґон.

- Це правда? - запитав він. - Увесь поїзд говорить, що в цьому купе їде Гаррі Поттер. То це, мабуть, ти?

- Так, - відповів Гаррі і глянув на решту хлопців. Вони були кремезні й вельми непривітні і стояли обабіч блідого хлопця, мов охоронці.

- Це Креб, а це Ґойл, - недбало відрекомендував їх блідий хлопчисько, перехопивши погляд Гаррі. - А мене звати Мелфой, Драко Мелфой.

Рон ледь чутно кашлянув, можливо, щоб приховати хихикання.

Драко Мелфой зиркнув на нього.

- Що, тебе так насмішило моє ім'я? А хто ти, навіть питати не треба. Тато розповідав, що всі Візлі мають руде волосся, ластовиння й більше дітей, ніж можуть прогодувати.

Драко знову звернувся до Гаррі.

- Поттер, карочє, ти скоро побачиш, що деякі чаклунські родини набагато кращі від інших. Не варто заводити некльових друзів. Я б допоміг тобі розібратися в цьому.

Він подав Гаррі руку, але той її не потиснув.

- Дякую, я й сам знаю, хто кльовий, а хто ні, - холодно сказав Гаррі.