Роберт Льюїс Стівенсон - Катріона

щоб завидна дістатися до лісу, де призначено зустріч. Катріона проводжала мене аж до хвіртки.

— Коли ж тепер я вас побачу? — запитала дівчина.

— Не знаю, — відповів я. — Може, й ніколи.

— Так, це можливо, — журливо протягла вона. — Ви шкодуєте?

Я нахилив голову і подивився на неї.

— Мені, в усякому разі, шкода, — замість мене заговорила дівчина. — Хоч я вас мало знаю, але дуже поважаю. Ви відданий, хоробрий і згодом стали б, на мою думку, ще більш схожим на справжнього мужчину. Я буду рада почути про це. Якщо ж ваші справи обернуться на гірше, коли все піде прахом, як ми й побоюємося, тоді пам'ятайте, що у вас є друг! Після вашої смерті, коли я вже буду старою і розповідатиму дітям про Давіда Бальфора, у мене завжди будуть сльози на очах. Я розповідатиму, як ми прощалися, що я сказала і що зробила. «Захисти вас, боже, і спрямуй на путь праведну, молить ваш маленький друг». Це я кажу, а зроблю ось що!

Вона взяла мою руку і поцілувала її. Я був так вражений, що підскочив, наче мене щось вжалило. Дівчина густо почервоніла, звела на мене очі і кивнула головою.

— Так, містер Давід, — мовила вона. — Я висловила свою думку про вас. Моїми устами промовляло серце.

На її обличчі я міг прочитати вираз натхнення і відданості, як у сміливої дитини, і більш нічого. Вона поцілувала мою руку, як поцілувала б її у принца Чарлі, і з таким натхненням, якого не відають звичайні люди. Тільки тепер я зрозумів, як багато мені треба ще досягти, щоб бути гідним такого кохання.

Після тієї шани, яку дівчина виявила до мене, я вже не міг бути просто ввічливим. Мені навіть важко було говорити, її піднесений голос мало не викликав у мене сльози.

— Дякую за вашу ласку, люба! — спромігся я сказати. — Прощавай, мій маленький друже, — назвав я дівчину так, як вона сама хотіла. Потім вклонився й пішов.

Дорога моя збігала вниз долиною Лейс-Рівера до Стокбріджа і Сілвермілза. Стежечка в'юнилася краєм долини, а серединою, хвилюючись, шумував струмок; просто над головою крізь довгі тіні вихоплювались промені призахідного сонця і в місцях повороту долини освітлювали все нові й нові картини, ніби утворюючи новий світ у кожному її куточку. Лишивши Катріону і поспішаючи на зустріч з Аланом, я відчував якесь піднесення. Милуючись картинами природи в надвечірній час і прислухаючись до плюскоту води в струмочку, я мимоволі уповільнив ходу і подивився навкруги. Мене, мабуть, оберігала сама доля, бо неподалік у кущах я помітив руду голову.

В грудях у мене спалахнуло полум'я гніву; я рвучко повернув і пішов у зворотному напрямку. Довелося пройти повз ті кущі, де я помітив рудоголового, а тому, наближаючись до засідки, я весь напружився, готовий до відсічі будь-якого нападу. Проте нічого не сталося, і я спокійно пройшов повз зарості, тільки тривога моя посилилась. Хоч був ще день, місце здавалось надто відлюдним. Коли мої переслідувачі не скористалися з такої сприятливої нагоди, то я міг припускати, що вони полюють за чимось значнішим, ніж Давід Бальфор. Життя Алана й Джеймса важким каменем лягло мені на груди.

Катріона ще була в садку.

— Катріоно, — покликав її, — ось ми знову зустрілися.

— Ви змінилися з лиця, — почув я у відповідь.

— Крім свого власного, на моєму сумлінні життя ще двох чоловік, — вів я. — Було б нерозсудливо нехтувати обережністю. Можливо, мені не треба було приходити сюди, бо накликати на себе біду — просто дурість. Все це мені не подобається.

— Мені дуже шкода, що ви збентежені, а ще більш не подобаються ваші слова, — твердо сказала дівчина. — Врешті, що я накоїла?

— Хіба ж ви одна! — відповів я. — Коли я пішов, мене знову переслідували. Можу навіть назвати ім'я цього чоловіка. Це Нейл, син Дункана, ваш слуга, вірніше, слуга вашого батька.

— Ви, напевно, помиляєтесь, — мовила дівчина, побілівши. — Нейл зараз в Едінбурзі за дорученням мого батька.

— Оцього доручення я й боявся. — Що ж до його перебування в Едінбурзі, то я доведу вам, що ви помиляєтесь. У вас, мабуть, є сигнал, на який він неодмінно з'явиться до вас, коли тільки почує його.

— Звідки ви це знаєте? — здивувалась Катріона.

— Мені нашіптує талісман, даний самим богом в час мого народження, називається він здоровим глуздом, — відповів я і попросив: — Зробіть ласку, подайте сигнал, і я покажу вам руду голову Нейла.

Говорив я різко й з докором, а серце моє ладне було вискочити з грудей. Я ненавидів себе і дівчину і кляв обох. Її за те, що походила з цього диявольського кодла, а себе, що встромив носа у це осине гніздо.

Катріона заклала в рот пальці і свиснула. Свист був чистий і сильний, як часом свистять сільські парубки. Якусь мить ми стояли мовчки, навколо панувала тиша; я вже хотів просити її свиснути ще раз, коли почув, що хтось продирається крізь кущі внизу. З посмішкою на вустах я простягнув руку в тому напрямку, і незабаром у садок скочив Нейл. Очі його палали гнівом, у руках він тримав «чорний ніж» (як називають його горяни), але, побачивши мене коло своєї повелительки, Нейл наче приріс до землі.

— Він прибув на ваш поклик, — зауважив я. — Тепер судіть самі, чи далеко він був од Едінбурга і яке доручення вашого батечка виконував. Спитайте його. Якщо мені й тим двом, чия доля пов'язана з моєю, судилося загинути від членів вашого клану, то зробіть милість і дозвольте зустріти смерть з відкритими очима..

Катріона схвильованим голосом звернулася до Нейла по-гельськи. Пригадавши, яким у таких випадках бував Алан, я ледве не розсміявся з досади. Саме зараз, в час напруження й підозри, треба було б розмовляти англійською мовою.

Разів зо три дівчина зверталася до слуги, і я міг помітити, що Нейл (незважаючи на свою запобігливість) був чимось роздратований.

Нарешті Катріона глянула на мене.

— Він присягається, що не мав такого завдання, — проказала вона.

— Катріоно, — заперечив я, — а ви самі вірите цьому чоловікові?

Вона заломила руки.

— Звідки мені знати!

— Але я повинен знайти спосіб, як дізнатися правди, — почав я знову. — Не можна блукати навпомацки тоді, коли життя ще двох людей залежить від моєї власної безпеки. Катріоно, зрозумійте мене, спробуйте уявити себе на моєму місці, бо я намагаюся зрозуміти вас. Не така розмова повинна відбуватися між нами. Зовсім не така! Моє серце стікає кров'ю. Затримайте Нейла до другої години ночі, і з мене цього вистачить. Перевірте його.

Вони