Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » БотакЄ 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "БотакЄ" автора Тарас Богданович Прохасько. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 116
Перейти на сторінку:
назвати співжиттям, сім’єю.

Вечори вони починали завчасу. Ходили в теплих осінніх плащах найдальшими закапелками серед ще не заселених вілл. Бавилися, що то не їхнє місто. Її руку він тримав у своїй кишені. Вони йшли, одночасно роблячи крок тією ногою, до якої так міцно була притиснена нога іншого, що відчувалися хвилі м’язових скорочень, а стегнові суглоби смішно терлися. Їй дуже подобалося, що все так просто. Що її любить той, кого любить вона. Вона вперше переживала радість того, що вранці не треба йти геть. Вона розказувала йому щось із того, що було, коли його ще не було, і дуже любила, як він розказував про те, якою він її знає. Вранці вони довго снідали на балконі медом, квасним молоком, розмоченими у вині сухими грушками, намоченими в молоці підсмаженими сухарями, різними горіхами.

10. На столику коло ванни стояла стара друкарська машинка з непорушною чавунною підставкою, і те, що вони не наважувалися сказати одне одному, вони писали на довгому аркуші найкращого паперу, закладеного в «Ремінґтон». Погано мені з людьми, про яких не знаєш, - писала Анна, - чи добре їм тепер, чи добре їм зі мною, чи добре йому тут. Погано і тяжко з тими, які не кажуть, що їм подобається, а що - ні. Франциск друкував щось зовсім інше: ще не роблячи жодного зла, погані люди нам роблять погано - ми мусимо зважати на їхнє існування. Добрі люди перестають бути добрими, коли починають шкодувати те, що віддавати шкода, - нащось написала Анна. А Франц: сенс і насолода існують лише в деталях, треба знати ці деталі, щоб змогти їх повторювати.

Вже після смерті Франца Себастян знайшов цю машинку. Папір був ще в ній. Потім він часто уявляв собі справжні діалоги живих людей, вибудувані з подібних речень.

11. Франц намагався відучити Анну від страху. Заводив її на скелі з того боку, куди можна було вийти через зарості гірської сосни, ззаду. А там брав на руки і тримав над прірвою. Доля не найважливіше, - казав Франциск. Головне - нічого не бійся. Але щось у його методі було неправильним.

Він вивчив її тіло краще, ніж вона. Міг узяти її руку і подоторкатися нею ж до Анни так, як вона сама ніколи не робила і не зуміла би. Він поступав з нею так, що аж лоскотали жили, судини, вени. Дуже довго показував їй її ж красу. З того всього Анна почала розуміти, яка вона гарна. Гарна не для когось, а для себе. І їй ще більше ставало страшно, що все це може потрощитися, вдаряючись об каміння.

Я люблю своє життя, - просила вона Франца. Це добре, наполягав він, бо, крім того, нема нічого іншого, не любити - значить зректися всього.

12. Все ж вона ще раз спробувала. Коли Франц позатикав їй вуха. Бо раптом запідозрив, що Анна боїться не висоти, а звучання тиші, яке висоту супроводжує.

Підстрахована всіма можливими способами, із закладеними вухами, вагітна Анна лізла по кам’яній стіні, ніяковіючи від того, що не знала, як притулятися животом.

Франциск наважився повзти поруч. Він обмальовував по скелі всі контури притисненого живота. Вниз вони так поспішно з’їжджали линвою, що пообпікали собі долоні. Чомусь часто через такі незначні опіки неможливо заснути. Наступного ранку рухомі даґеротипи силуетів переміщення зародка по скелі були вже готові. Фільм удався гарний. Дарма, що короткий.

13. Франциск не зважав на час. Усі його фільми тривали кілька хвилин. Він придумав анімацію, якої ще не могло бути. Отримував насолоду від створення заповнених хвилин, яких могло б не бути. Якби не. Якби не зауважив чогось, якби не придумав прийому, якби не допасував, якби не вирізнив - якби багато чого не.

Життя настільки коротке, - казав Франциск, - що час не має ніякого значення. Так чи інакше воно відбувається повністю.

Франц мріяв про щось радикальне. І додумався до того, що найрадикальніше - чекати.

14. Після народження доньки Анна вирішила знову тренуватися. Вона пробувала заліплювати вуха, але щось знову порушилося. Внутрішньому вухові бракувало вібрації, без якої важко визначити межі свого тіла.

Вона згадала про сад свого батька і вкололася морфієм. Вібрація з’явилася відразу ж.

Але дивно почали поводитися звуки. Вони ніби втратили залежність від відстані. Звуки літали з великою швидкістю щільнозмотаними клубками, не розсіюючись у повітрі. Часом така куля стикалася з іншими, міняючи керунок польоту цілком неочікувано. Від деяких ударів з обох клубків оббивалися звукові крихти і порох. Вони літали незалежно. Перемішуючись, відокремлюючись, відлітаючи догори, опускаючись або забиваючись у землю. Вже на висоті чотирьох своїх зростів Анна опинилася в непрозорих хмарах какофонії. Коли ж піднялася вище, то нестерпно було чути гуркіт, з яким дрібнесенькі піщинки з-під її пальців падали на дно провалля.

15. Більше Анна не лазила. Але морфій заживати не перестала. Цілими днями сиділа на веранді і вслухалася в життя різних комах, що мешкали навколо дому. Не чуючи навіть, як плаче голодна Стефанія.

Даремно Франц намагався щось змінити. Найбільше, що йому вдавалося, то відцідити з Анниних грудей трохи молока і погодувати ним доньку. Але опій теж полюбив молоко. Він устигав випити його першим, і Франц безсенсово мнув висохлі груди. Франциск пішов до відьми, яка крала молоко в корів, і попросив, щоб та забирала молоко в Анни. Дитина почала наїдатися. Але разом із молоком вона споживала опіум. Франц думав, що дитина спить цілими днями від ситості. Врешті так було спокійніше. Але коли в Анни молоко скінчилося остаточно і навіть відьма не вцідила ні краплі, Стефанія пережила справжній морфійний абстинентний синдром. Непрості ледве врятували її, наваривши в молоці маку.

Те саме почала робити й Анна. Дитина спала, їй снилися чудесні сни (деякі з них - а їй було ледве півроку - вона пам’ятала ціле життя. Хоч може бути, що пам’ятала відчуття, що такі сни були, а решту взялося пізніше), й Анна спокійно слухала, як черв’яки розсувають землю, як кричать, кохаючись у напнутих мереживах, павуки, як тріщить грудна клітка жука, затисненого дзьобом трясогузки.

16. У середині грудня Франц узяв Анну на коліна і сказав, щоби вона забиралася з Ялівця. Анна встала, поцілувала Франца і пішла до кімнати збирати дитину. Тоді він запропонував інше - викликав жінку на дуель. Бо малій дитині для подальшого життя потрібно було, щоб хтось із цих батьків був мертвим.

Анна погодилася і вибрала зброю

1 ... 24 25 26 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «БотакЄ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "БотакЄ"