Марк Твен - Пригоди Тома Сойєра

Кривава Рука нічого не відповів, бо вже знайшов собі цікавіше заняття. Він щойно закінчив майструвати люльку з кукурудзяного качана, а тепер приробив до неї держака, напхав тютюнового листя, приклав зверху вуглинку й випустив цілу хмарину духмяного диму — задоволення було надзвичайне, і він із головою поринув у нього. Решта піратів заздро поглядали на нього й потай вирішили якомога швидше опанувати цей величний порок.

Гек знову озвався до Тома:

— А взагалі, що роблять пірати?

Том відповів:

— О, вони дуже весело живуть: захоплюють кораблі, палять їх, а гроші забирають і закопують у якомусь зачарованому місці на своєму острові, щоб їх стерегли різні там привиди; а всіх людей із корабля вбивають — примушують іти по дошці в море.

— А жінок забирають до себе на острів, — сказав Джо, — жінок вони не вбивають.

— Так, — підтвердив Том, — жінок вони не вбивають, бо дуже великодушні. А жінки завжди красуні.

— А як вони розкішно вбрані! Суцільне золото, срібло та діаманти! — із захватом додав Джо.

— Хто? — не зрозумів Гек.

— Та пірати, хто ж іще!

Гек невесело подивився на своє лахміття.

— Здається, я в пірати не годжуся — не ті в мене лахи, — сказав він із жалем у голосі, — а нічого іншого я не маю.

Хлопчики втішили його тим, що багатий одяг із золотом і діамантами в них з’явиться, щойно вони почнуть здійснювати набіги. А для початку згодиться й лахміття, хоча небідні пірати зазвичай беруться до справи уже з розкішним гардеробом.

Потроху розмова стихла, маленькі втікачі відчули, що в них злипаються очі. Кривава Рука випустив люльку й заснув міцним сном, як сплять натомлені люди з чистою совістю. Гроза Океанів та Чорний Месник Іспанських морів заснули не так швидко. Вони помолилися — подумки й лежачи, бо нікому було примусити їх стати на коліна й проказати молитви вголос. Якщо по правді, то вони думали було зовсім не молитися, але побоялися заходити так далеко — як би не побив їх грім, спеціально посланий з неба. Незабаром вони вже були готові поринути в сон. Але тут до них завітала непрошена гостя — совість. У їхні душі почали потроху закрадатися підозри, що вони, певно, вчинили недобре, коли втекли з дому; потім згадали про крадену свинину, і тут почалися справжні муки. Хлопчики намагалися заспокоїти совість, нагадавши їй, що сотні разів їм траплялось поцупити цукерку чи яблуко, але вона не велася на шиті білими нитками хитрощі. Зрештою друзі дійшли висновку, що поцупити щось солоденьке — це просто витівка, а взяти чужий кусень грудинки, окіст чи інші подібні цінності — означає вкрасти, і на цей випадок у Біблії є окрема заповідь. Тому вони вирішили, що, доки будуть піратами, нізащо не заплямують себе таким злочином, як крадіжка. Тоді совість заспокоїлась і оголосила перемир’я, а непослідовні пірати мирно заснули.

Розділ XIV

Прокинувшись уранці, Том не відразу збагнув, де це він. Хлопчик сів, протер очі й почав оглядатись — і лише тоді пригадав усе. Був прохолодний сірий ранок, і глибоку тишу лісів пронизувало благодатне відчуття миру та спокою. Не ворушився жоден листок, жоден звук не порушував величних роздумів природи. Намистинки роси висіли на листі й травах. Білий шар попелу лежав на головешках вогнища, і тоненький сивий димок піднімався догори. Джо та Гек ще спали.

Десь у глибині лісу озвалася пташка, їй відповіла інша, застукотів дятел. Мутне світло прохолодного ранку поступово почало біліти, водночас множилися звуки, і все оживало на очах. Хлопчик замислено дивився, як прокидається й береться до справ природа. Маленька зелена гусениця повзла по мокрому від роси листку — час від часу вона піднімала в повітря дві третини тулуба і немовби принюхувалась, а тоді рухалась далі. «Це вона міряє листок», — сказав сам до себе Том. Коли гусениця підповзла до нього ближче, хлопчик завмер, затамувавши подих, і то радів, коли вона наближалась, то впадав у відчай, коли вона вагалась, наміряючись звернути. І коли нарешті гусениця спинилась, на хвилину задумалась, піднявши своє вигнуте гачком тіло, а тоді рішуче переповзла на ногу Тома й рушила мандрувати нею, хлопчик зрадів усім серцем. Це означало, що в нього буде новий костюм — звісно, розшитий золотом мундир пірата! Ось невідь-звідки з’явилася процесія мурашок, що повзли в своїх справах: один мураха зібрався із силами й підняв собі на спину мертвого павука, вп’ятеро більшого, ніж він сам, і потягнув його вгору по стовбуру дерева. Коричневий у крапочку жучок-сонечко піднімався по травинці все вище й вище. Том нахилився до нього і сказав:

— Сонечко, сонечко, швидше мандруй.

Горить твоя хатка — діток рятуй.

Сонечко миттю послухалось і полетіло, а Том анітрішки не здивувався: він давно знав, що сонечка дуже довірливі, й не один раз обманював бідолашних, користуючись їхньою простодушністю. Потім повз нього проповз жук-гнойовик, натужно штовхаючи перед собою кулю; Том доторкнувся до нього пальцем, щоб подивитися, як той складе лапки, вдаючи мертвого. Пташки на цей час розспівалися на повну силу. Шпак сів на дерево над головою хлопчика і заходився передражнювати спів своїх сусідів — кожну трель. Тоді спалахом голубого вогню метнулася донизу криклива сойка, сіла на гілку так близько від Тома, що він міг дотягнутися до неї рукою, й, нахиливши голову набік, почала розглядати чужинців із ненаситною цікавістю. Сіра білка та ще якась трохи більша тваринка із лисячого сімейства прошмигнули поряд, інколи вони зупинялись і сердито цокали на хлопчиків: певно, звірі в цьому лісі ще ніколи не бачили людини й тепер не знали, лякатися їм чи ні. Все живе тепер прокинулось і заворушилось: довгі списи сонячного світла пронизували густе листя; два-три метелики доганяли один одного, пурхаючи з місця на місце.

Том розбудив інших піратів, і всі вони з криками й тупотом кинулись до річки, а там миттю роздягнулися й заходились плавати наввипередки та грати в довгої лози у прозорій воді білої піщаної відмілини. Їм більше не хотілося в маленьке містечко, що дрімало віддалік над величним водним плесом. Пліт віднесло течією чи припливом; проте це було тільки на руку хлопчикам, бо ж, як то кажуть, спалило мости між ними та цивілізацією.

Вони повернулися до табору свіжі, веселі та голодні, наче вовки; за якусь хвилину знову запалало похідне багаття. Гек знайшов поблизу джерело з холодною водою; хлопчики змайстрували собі кухлики із дубового та горіхового листя