Автор невідомий - Народні казки - Українські казки

А йому тоді ще не було й семи років.

Устають вони рано, а Іванко каже татові:

— Їдьмо до царя — дочку сватати.

— Що ти надумав! — каже батько. — Хочеш, щоб цар усю нашу сім'ю знищив?

— Ви не журіться. Я маю за це сам відбуватися.

А брати кажуть:

— Як отакий Іванко їде, то чого ж нам не їхати?

І поїхали всі три.

Їдуть вони, їдуть і приїхали до якоїсь хати. Коло хати — стайня. Заводять вони туди коней. Бачать: є овес, сіно — дають коням їсти. Заходять у хату. А в хаті на столах є що їсти, є що й пити. От вони й повечеряли.

— Будемо тут жити, — каже Іванко, — але тут повинен хтось бути.

А недалеко від тої хати стояв залізний міст. Іванко і каже старшому братові:

— Василю, ти йдеш цю ніч вартувати на міст. Але дивися, щоб не заснув, бо тоді ми пропали.

Пішов Василь вартувати, а Іванко трохи полежав, а перед дванадцятою годиною взяв під пахву півня і пішов на міст. Приходить, а брат спить. Ходить Іванко по мості. Коли це закукурікав півень. Подивився Іванко — летить змій на три голови і на три верстви вогнем палить. Долітає змій до моста — кінь під ним спотикається.

— Стій, коню, не спотикайся, на мене і на себе смерті не сподівайся. Понад нас більшої сили нема, — каже змій коневі. — Кажуть, що є на світі Грубий Іванко, але він до семи літ не дійшов, до нас битися не прийшов.

Тут виходить Іванко. Змій і говорить:

— Здоров, Грубий Іванку. За чим прийшов: битися чи миритися?

— Добрий молодець ніколи не йде за тим, щоб миритися, а щоб тільки битися.

Змій каже:

— То підемо битися на Залізний тік.

В'яже змій коня, і йдуть вони на Залізний тік битися. Як замахне змій Іванком — Іванко лиш похилився. Як замахне Іванко змієм — змій на коліна! Як замахне змій Іванком ще раз — Іванко на коліна! А Іванко як кинув змія — змій на плечі впав! Іванко відрубав йому дві голови, а одна ще лишилася. Змій хотів піднятися, та Іванко відрубав йому й третю голову. А тоді повідрізав з усіх трьох голів язики і забрав їх. А одну змієву голову прикотив до брата, який ще спав. А змієвого коня узяв за повід, завів у стайню, а сам пішов спати.

Василь на мості спохватився рано — біля нього голова змія. Він ту голову під пахву і йде до братів.

— Чи ви бачите? Дивіться, що я вбив!

А Іванко підняв голову з подушки й каже:

— То добре, як убив. Лягай спати.

На другий вечір посилає Іванко на міст середущого брата.

— Тільки не спи, — каже, — бо ми пропадемо, як ти заснеш.

Пішов середущий брат вартувати на міст Ходить, ходить, але близько дванадцятої години зморив його сон. Ліг він і заснув. А Іванко півня під пахву, шаблю через плече і йде до мосту. А тут півень закукурікав. Летить змій на шість голів і на шість верств вогнем палить. Аж поруччя мосту почервоніли від того вогню. І тут кінь під змієм спіткнувся. А змій каже:

— Стій, коню, не спотикайся. На мене й на себе смерті не сподівайся. Понад нас більшої сили нема. Кажуть, що є на світі Грубий Іванко, але він ще до семи літ не дійшов і до нас битися не прийшов.

Іванко виходить із-під моста, а змій каже:

— Добрий день, Грубий Іванку!

— Добрий день, нечиста сило, невидюща твар!

— За чим ти, Груби Іванку, прийшов: битися чи миритися?

— Добрий молодець не йде за тим, щоб миритися, а щоб тільки битися.

— То пішли на Залізний тік боротися, — говорить змій.

В'яже змій коня, і йдуть вони боротися.

Як замахне змій Іванком — лиш трошки Іванка похилив. А Іванко як замахне змієм — нахилився змій, але не впав. Змій як замахне Іванком — по кісточки Іванко в землю заліз. А Іванко як замахне змієм — вище колін загнав змія в землю! І стяв йому три голови. Змій як замахне Іванком — по коліна Іванко в землю заліз. А Іванко замахнув змієм останній раз — загнав його в землю до пояса і стяв решту голів.

Вирізав він з усіх змієвих голів язики і забрав їх. Одну голову змія підкотив до сплячого брата, а решту затягнув під міст. Відв'язав Іванко змієвого коня, взяв півня під пахву і пішов собі. А брат і далі спить коло моста. Прив'язав Іванко коня у стайні та й ліг спати.

Розвидніло, прокинувся брат коло моста, а біля нього — змієва голова. Він ту голову взяв під пахву і приніс до братів:

— А дивіться, що я приніс!

— Добре, що не спав, — говорить Іванко.

Перебули вони той день до вечора, і каже Іванко:

— Хлопці, а тепер мені пора вартувати.

Чіпляє він нагайку на кілок у стіні й говорить братам:

— Як буде сильно гудіти і вітер віяти, то щоб ви надвір не виходили, а як із моєї нагайки буде кров текти, то щоб випустили мого коня. Дивіться, щоб не заспали і коня відв'язали.

Повечеряли вони. Іванко — півня під руку шаблю через плече і йде до моста вартувати. Ходить він, ходить. Півень лиш закукурікав, летить змій на дванадцять голів і на дванадцять верств вогнем палить. Як долітав, то кінь лиш трохи зігнув ногу. Змій говорить:

— Стій, коню, не спотикайся, на мене й на себе смерті не сподівайся. Понад нас більшої сили на світі нема. Кажуть, що є Грубий Іванко, але він до семи літ не дійшов, до нас битися не прийшов.

Іванко виходить, а змій йому:

— Здрастуй, Грубий Іванку!

— Здрастуй, нечиста сило, невидюща твар.

— За чим, Грубий Іванку, прийшов: битися чи миритися?

— Добрий молодець не йде ніколи за тим, щоб миритися, а щоб тільки битися, — каже Іванко.

В'яже змій коня, і йдуть вони на Залізний тік боротися. Як замахне змій Іванком — по кісточки загнав його в землю. А Іванко як махне змієм — теж по кісточки! Змій Іванком як замахне — вище кісточок! Іванко як замахне змієм — загнав його по коліна в землю і стяв три голови. А змій раз! — і прилизав хвостом ті голови. Та як махнув Іванком — вище колін загнав! Бачить Іванко — біда! Та знову змія по коліна загнав і стяв йому три