Ірина Заблоцька - Пастка для метелика, Ірина Заблоцька

Тепер настала її черга ділитися своїм минулим. Її голос тремтів, коли вона почала розповідати про своє життя в родині Лінь.

"Моє дитинство теж не було щасливим," – промовила вона, її погляд затуманився спогадами. "Після смерті матері все змінилося. Мачуха ніколи мене не любила. Вона ставилася до мене як до служниці, постійно принижувала та змушувала робити всю важку роботу. Лінь Шао… вона завжди наслідувала матір, знущалася з мене, забирала мої речі, розпускала плітки."

Її голос зривався від болю, коли вона згадувала холодні погляди, несправедливі покарання та постійне відчуття власної нікчемності.

"Я часто почувалася самотньою, нікому не потрібною," – зізналася Лінь Вей, її очі наповнилися сльозами. "Єдиною світлою плямою були спогади про маму… її доброту та любов. І той випадок у парку… ти був таким засмученим, а я просто хотіла тебе підтримати."

Чжоу Фей міцно стиснув її руку. "Ти була ангелом для мене того дня, Лінь Вей. Ти подарувала мені промінчик надії у темряві. Я ніколи цього не забував."

Він підвівся і сів поруч з нею на дивані, обійнявши її. Лінь Вей притулилася до нього, відчуваючи його тепло та підтримку. У цей момент вони були не просто нареченими за домовленістю, а двома пораненими душами, які знайшли розраду одна в одній.

"Нас обох не любили, з нас знущалися," – тихо промовив Чжоу Фей, його голос був сповнений співчуття. "Але тепер у нас є один одного. Ми разом подолаємо всі труднощі. Я не дозволю, щоб хтось знову завдав тобі болю."

Лінь Вей підняла на нього заплакані очі. "І я тебе не залишу, Фею. Я завжди буду поруч."

Вони мовчали, обійнявшись, відчуваючи глибокий емоційний зв'язок, який виник між ними завдяки спільному болю та пережитому. Їхнє минуле, сповнене самотності та жорстокості, тепер стало ще однією ниткою, що міцно сплітала їхні серця. У світі, де вони довгий час були беззахисними, вони нарешті знайшли опору один в одному.