Іван Михайлович Дзюба - Чорний романтик Сергій Жадан

зі сфери епідемічного сексу (зазвичай набалаканого й містифікованого). За це зашпортуєшся, як за гнилі пеньки під покривом квітів у весняному лісі. Може, дається взнаки моя стареча неповороткість? Хоча й припускаю, що Сергій Жадан досі ще почасти платить данину футбольно-джазовій підлітковій контркультурі, з якою не так давно солідаризувався. Але такі пацанізми не дуже доречні в мові мужа. Навіть західноєвропейські матюкальники, трахкачі й контркультурники, ті, що бували зразком для наших, ті, що в 60-х роках минулого століття боролися за свободу статевих актів у коридорах Сорбонни, — давно вже стали поважними громадянами своїх країн, журналістами, бізнесменами, соціологами, політиками і пильнують дотримання європейських цінностей у країнах колишнього соцтабору, повчають нас із вами. А їхнє місце зайняло інше покоління підлітків. Час — невблаганний творець і перетворювач! І Сергій Жадан, поет великої міри, нині навряд чи потребує рецидивів колишньої тусівкової нерозбірливості.

Отож — вертаємося до поезії Сергія Жадана. Тут він у чистому вигляді, власною особою, без персонажевих аберацій.

«Справжня віра виростає з єресі»

Чи не з власного досвіду виростання і змужніння виніс єресіарх Сергій Жадан це переконання? У всякому разі його поезія, особливо останніх літ, засвідчує напрям поглиблення віри в цінність життя і в людяність. Попри всі жахіття минулого і особливо нашого часу, — які цю віру (і будь-яку віру взагалі, і все людське взагалі) твердо перекреслюють кривавим пензлем згори вниз, знизу догори, зліва направо, справа наліво та й просто навиліт. І нагадувати про неї, про цю віру, що виросла з єресі крізь збанкрутілу ортодоксію, доносити її до скам'янілої в бідах совісті людства мають (так віриться) слова незвичні — теж у дусі доби — «Вогнепальні й ножові». Так зветься поетична збірка Сергія Жадана, що вийшла 2012 року в харківському видавництві «Клуб сімейного дозвілля». Ой же ж і дозвілля!

…Ще тільки наближався 2014-й. Ще не було війни на нашій донецькій землі. Звідки ж у Сергія Жадана специфічна лексика цієї війни і вся її атмосфера? Чутливість до підземних поштовхів навколо й у людських душах? Напевне. Але вже був Афганістан, уже були криваві конфлікти в Закавказзі, була «участь у міжнародних миротворчих силах». І була Чечня!

Усі «епохальні» фразеологізми, канони й стереотипи часів протоапокаліпсису вже сформувалися й закріпилися в суспільній свідомості і, узагальнюючи їх та екрануючи, Сергій Жадан, може й мимоволі, сказав наперед і про наше…

Але наше — воно ж і світове, воно і минуле, і майбутнє. Тобто вічне й вічно нове. Отож Сергій Жадан бачить біблійне у щоденному — або, інакше: «імплементує» щоденне в біблійне. Варіант такої гротескової симбіотичності — взаємонакладання біблійних сюжетів, кримінального фольку, кондотьєрських легенд і сучасних містерій війни — маємо в розділі «Опій».

Тверду містерійну ноту взято вже у першому вірші. Це мов оповідь бійця не то якоїсь антитерористичної операції, не то якогось визвольного походу, але нашого сучасника — про те, як рухався загін («обійшли перевал, що лежав у густому диму і прострілювався одним із піхотних полків») і як увійшов у село, де його чекали трагічно мовчазні, але дивно урочисті й загадкові жінки, зосереджені навколо чогось. Що це могло бути й де? У Чечні, в Афганістані? Але бійці не нагадують моджахедів. А в Україні цього ще не могло бути. Хоч лексика до болю знана. Тим часом виходимо з неясної локальної ситуації в універсальну, біблійну.

Капітан промовив: «Маріє, усі шляхи,

що вели сюди, всі дороги й стежки

нині світяться в темряві, й втомлені пастухи

ними вперто бредуть, переносячи ковдри й мішки.

Всі потоки, Маріє, всі узбережжя морів,

перестуджені, мовби горла малих дітей,

нині срібно горять, і навіть сузір’я вгорі

загусають повільно відлунням добрих вістей».

Така от нова радість по-сучасному, такий прихід пастухів і волхвів…

«„Твій малий, коли виросте, знатиме всі слова,

що лише існують, він зможе назвати все,

в ньому буде наша печаль і наша злість больова,

що заводить нас, єднає нас і несе.