Yana Letta - Коли хмари пахнуть борщем, Yana Letta
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У селі Лисятичі перше вересня — подія, як весілля. Білі сорочки, букети з айстр, святкова лінійка, директор у костюмі (який зазвичай ховається до Великодня) — і, звісно, баби, які проводжають внуків з таким виглядом, ніби ті їдуть на війну.
Серед усіх баб особливо вирізнялась баба Параска — жінка з принципами, рецептом квашеного буряка і вірою в прикмети, що міцніша за цемент.
— Щоб рік добре пішов, — казала вона, — треба в школу щось ЖИВЕ взяти.
— Як це? — питав онук Максим.
— Таке, що дихає. Бо що живе — те не гине. І ти, хлопче, цілий рік будеш як дуб. Сильний і... живий.
— Може, талісман який?
— Та нащо ті китайські бісєри?! У нас у хліві живе 11 живих талісманів! Ходім, виберемо.
І ось ранком, перед школою, Максим стояв перед хлівом, а баба Параска тримала в руках рюкзак — новенький, з машиною, яку хлопець бачив лише по телевізору.
— Курка? — здивувався він.
— Кура! Але не будь-яка. Це Марта. Вона мудра. І майже не сере.
— І що, просто… покласти?
— А ти думав — даремно я хліб сушу і рушник стелила? Це ритуал, не лотерея!
Отак Максим і пішов до школи: у вишиванці, з рюкзаком, і з невеличким... шурхотом за спиною.
— Можна я не буду? — питав він по дорозі.
— Та замовкни! Як тебе хтось образить — кура прокляне. І зразу зошит порветься!
На шкільному подвір’ї все було, як завжди. Урочисто. Лінійка. Директор говорить щось про "план на рік". Діти позіхають. Аж тут… "КО-КО-КО!"
Всі завмерли.
— То що?.. — озирнулась вчителька.
— То… телефон, — пробує Максим. — Мелодія.
— Дуже природна мелодія.
— Може, з нових.
— КО-КО-КО!
І в цей момент з рюкзака визирнула голова.
Першим засміявся Петро — головний хуліган. Потім дівчата. Потім — учителі. Директор хотів сказати щось серйозне, але курка з рюкзака вистрибнула і побігла по шкільному двору.
Маршує, значить, бігає між рядами, клекоче — ніби оголошує маніфест.
— Вона що, щось вимагає? — запитав хтось.
— Це ж протест проти контрольних! — крикнув Петро.
Курка добігла до сцени, зупинилась біля мікрофона, знову «КО-КО-КО!» — і всі аплодували.
Після лінійки курку урочисто занесли назад. Максим червонів, баба Параска — пишалась.
— То що, добре почав рік? — спитала вона.
— Дуже. Тільки... можна завтра без курки?
— Можна. Але з живим поглядом!
Весь рік вчителі згадували курку Мартою, а учні — тим, хто зробив перше вересня історичним. А Максим? Він став більш впевнений. Бо якщо ти вже почав рік з куркою — тебе вже нічим не злякаєш.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли хмари пахнуть борщем, Yana Letta», після закриття браузера.
