Yana Letta - Коли хмари пахнуть борщем, Yana Letta
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У селі Кленовиця дружба між дітьми перевірялась не лайками, а пікніками. Якщо ти запрошував когось на край лісу з хлібом, огірком і термосом бабиного компоту — значить, довіряєш як самому собі.
Так от. У липні, коли навіть кози починають шукати тінь, четверо друзів — Артем, Петько, Михась і Леська — вирішили влаштувати пікнік. Але не просто перекусити, а провести справжню літню "Сесію Спокою": без батьків, без городів, без курей, які кричать на весь світ.
— І хто що бере? — спитала Леська, головна планувальниця.
— Я — хліб і сало, — сказав Артем.
— Я — огірки і помідори, — вніс свою лепту Михась.
— А я... — Петько розкрив рюкзак з урочистістю. — ...беру компот. В термосі! Бабин. Вишневий. 2021 року!
— ОГО! — хором вигукнули всі.
Пікнік був на галявині, де колись, за легендою, дід Ілля побачив лісову мавку. Але з того часу минуло 40 років, і мавка нікому не заважала. Навпаки, навіть лягла в місцеву легенду — мовляв, якщо в тебе зник компот, то це вона.
— Та ну, — сміявся Михась. — Це просто хтось з’їв і не зізнався.
Але того дня сміх був недовгим.
Вони розклалися: рушники, сало, овочі, термос... А тоді — пішли по гіллячки для «типу вогнища».
І коли повернулись — термоса не було.
— Це що?.. — Артем оглядав галявину.
— Не смішіть, — сказала Леська. — Хто приколюється?
— А може, ми не взяли? — спробував Михась.
— Я САМ ставив його біля пенька! — крикнув Петько. — Це найкращий компот! І він ПРОПАВ!
Почалась паніка. Кожен підозрював кожного.
— Це ти, Артеме! Ти перший вернувся на галявину!
— Та ну тебе, я б ніколи… Це Леська! Вона сиділа найближче до термоса!
— Ага, а Михась узагалі завжди з ложкою ходить!
— Та я і ложку не взяв!
Сварка стала серйозною. Друзі розділились. Вони мовчки доїли хліб і сало (бо не можна даремно псувати їжу, навіть у скандалі) і мовчки пішли додому.
Тиждень вони не розмовляли.
Жодних повідомлень. Жодного «а йдемо ще».
Село зацікавлено спостерігало.
— Що там у дітей?
— Компот не поділили, — зітхала баба Катерина.
І от на восьмий день...
Леська зайшла до хліва — і побачила.
Термос.
На соломі.
І біля нього — її кіт.
Виявилось, коли вони залишили речі, кіт — любитель пригод — пронюхав вишні. Перекинув термос, зачепив лапою, той покотився... і зник у хащах. Потім сам тягнув у хлів, де тепер грівся, ніби нічого не сталось.
— Ах ти... вуса зрадливі! — сказала Леська. І, зібравши всю сміливість, пішла до друзів.
— Це не мавка. І не ви. Це... Мурчик.
Друзі спочатку мовчали. А потім — зареготали.
— То значить, кіт?.. — сміявся Артем.
— Я думав, ми вже ніколи не дружитимемо! — зітхнув Петько.
— Давайте новий пікнік! І... я сам принесу компот! — вигукнув Михась.
— Але без кота!
І відтоді їхня дружба стала ще міцнішою. Бо вони знали:
справжні випробування — це не контрольна з алгебри, а зниклий компот.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли хмари пахнуть борщем, Yana Letta», після закриття браузера.
