Olha Alder - Перлина та інші проблеми, Olha Alder

До четвертої години ранку вони спостерігали за нею, а коли Мін Сік здався, то Іньлун раптом помітив, як перлова шкаралупа ворухнулася. 

- Вона штовхається! - Вигукнув він, але Мін Сік був такий виснажений, що просто повернувся на інший бік. 

Схопивши перлину в руки, Іньлун забігав по квартирі, витягуючи купу дрібних речей, які приховав від Мін Сіка. Він не зміг залишити кострубату записку рукою, тож вирішив віддати все, що накопичив поруч із ним. 

Вислизнувши з квартири, Іньлун вийшов під сильний дощ. Досвітні сутінки - найтемніша година. 

Міцно-міцно стиснувши свою дочку в кулаці, Іньлун знайшов велике перехрестя, неподалік від будинку Мін Сіка. Це був останній із тридцяти днів короля водних драконів у формі людини.

Він поклав дочку на землю, зняв одяг і акуратно склав його на асфальт. Дощ, що здається чорним у ночі, тут же промочив кожен сантиметр його шкіри. 

У людському тілі це здавалося Іньлуню прохолодним, тому він швидко прийняв свою справжнісіньку форму синьо-зеленого дракона. Величезний і масивний, його хвіст простягався на відстані кілометрів до сусіднього кварталу, а голова була майже розміром з будинок. 

Іньлун дбайливо взяв до рота перлину і раптом почув крик знизу. Наскрізь промоклий Мін Сік одягнув спортивний костюм і кросівки, зрадивши своїм принципам. 

- Іньлун?!!! - Кричав він. 

Дракон чемно кивнув головою. 

- Ти повернешся до мене? 

І знову кивок. 

Мін Сік дивився на нього червоними очима, повними вологої солоної води: 

- Дякую. - Його кадик сіпнувся, він хотів так багато сказати, але в них уже вийшов час. Він лише знову повторив. - Дякую. 

Працюючи невеликими крилами, як проппелірами, Іньлун злетів у небо, прямуючи назад, у своє село. 

Мін Сік стояв, закинувши голову вгору, і дивився на силует доти, доки той не зник серед темних хмар чорного дощу. 

Кілька миттєвостей потому темрява почала розсіюватися, почало сіріти. Сонце було на підході. 

Кінець