Зоя Кіт - Захоплення темного серця, Зоя Кіт

Максим ішов до квартири Олесі, відчуваючи дивний тягар на грудях. Після зустрічі з Олегом його думки металися, наче розбурхані хвилі. Те, що він почув, здавалося йому нереальним. Олесю, яку він знав і любив, важко було уявити такою. Вагітність? Аборт? Брехня?

Він зупинився біля дверей і глибоко вдихнув. В голові лунав голос Зоряни:

"Або приймаєш правду, або закриваєш очі."

Він стукнув у двері.

За кілька секунд почувся тихий звук кроків. Двері відчинилися, і перед ним постала Олеся — її волосся розтріпане, на обличчі втома, а в очах—відголоски тривоги.

— Максим? — її голос здригнувся. — Що ти тут робиш?

Він пройшов усередину, навіть не запитавши дозволу. Олесині пальці стиснули край светра, наче вона хотіла за щось зачепитися.

— Нам треба поговорити, — сказав він, закриваючи за собою двері.

— Про що? — її посмішка була нервовою.

— Про Олега.

Весь колір з її обличчя миттєво зник.

— Що? — тихо спитала вона.

Максим спостерігав, як її плечі напружилися, як руки трохи затремтіли. Вона знала, про що йтиметься.

— Я зустрічався з ним.

Олеся зробила крок назад.

— І що він тобі сказав?

— Розповів про вас.

Вона стиснула губи, і він побачив, як вона судомно ковтнула.

— І ти повірив йому? — її голос затремтів.

Максим підійшов ближче, його очі вп’ялися в її.

— А мені є в що не вірити?

Олеся мовчала.

— Це правда? — голос Максима став різкішим.

Вона відвела погляд.

— Олеся.

— Це все неправда! — раптом вигукнула вона, але він помітив, як її пальці знову почали тремтіти.

Він схопив її руки, змусивши її дивитися йому у вічі.

— Скажи правду.

Її губи розімкнулися, наче вона хотіла щось сказати, але замість слів з очей покотилися сльози. Вона різко відвернулася, прикривши обличчя руками.

— Олесю, чорт забирай, просто скажи!

Вона похитала головою.

— Я… я не хотіла… — її голос був зламаний. — Я боялася!

Максим опустив голову, його кулаки стислися.

— То це правда?

Вона кивнула, все ще не дивлячись на нього.

— Ти була вагітна від нього?

Відчувши, як вона здригнулася, він зрозумів відповідь.

— Чому ти мені не розказала?

Олеся рвучко обернулася, її очі блищали від сліз.

— Тому що я хотіла забути! Я не хотіла, щоб ти знав!

Вона почала задихатися від ридань.

— Я була налякана, Максиме… мені було шістнадцять! Я не знала, що робити…

— І ти вирішила просто стерти це з пам’яті?

— А що мені було робити?! — вона знову схлипнула. — Моє життя було б зруйноване…

Максим витер обличчя рукою. Він відчував, як усе, що він знав про Олесю, розсипалося на шматки.

— Ти могла довіритися мені, — сказав він тихо.

— Я не могла! — Олеся зробила крок уперед і поклала руки йому на груди. — Будь ласка… не дивись на мене так…

Максим відчув, як вона тремтіла. Його інстинкт підказував обійняти її, заспокоїти.

Він повільно провів руками по її спині, і вона розридалася ще дужче, ховаючи обличчя в його плече.

— Максиме, я так боюся…

Він погладив її волосся.

— Все добре, — прошепотів.

Але це була брехня.

Зерно недовіри було посаджене.