Даг Ейстейн Ендше - Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності

мусульманського суспільства206. У ІХ столітті, наприклад, халіф Аль-Мутаваккіль уславився тим, що нібито мав 4 тисячі наложниць і з усіма ними ділив ложе207. З огляду на таку казкову кількість не дивно, що гарем Аль-Мутаваккіля фігурує в «Тисяча й одній ночі». Але гареми, можливо, грали помітнішу роль у східних фантазіях Заходу, а не в історично сформованій громадській організації мусульманського життя. Метою створення гарему було не зібрати якомога більше дружин і наложниць, а відокремити жінок у багатших домогосподарствах і, крім усього іншого, запобігти їхньому вступові у контакт із чоловіками-не-членами-сім’ї208. Гарем був харамним, забороненим для чоловіків місцем. Його, звичайно, не могли відвідувати гості чоловічої статі. Багато жінок, які опинились у гаремах, були рабинями, але згодом могли стати дружинами чи наложницями членів родини чоловіка. Наприкінці ХІХ століття в імператорському гаремі Константинополя налічувалося близько 400—500 рабинь, переважно з Північного Кавказу. Але не обов’язково всі жінки залишались у гаремі пожиттєво. Деякі з них покинули гарем, одружившись із впливовими урядовцями209.

Різні мусульманські країни досі відрізняються одна від одної залежно від того, дозволяють вони багатоженство чи ні. Однак й у країнах, де багатоженство дозволене, існують різні обмеження. У сунітському ісламі, наприклад, чоловікові не потрібно отримувати дозвіл дружини або дружин на те, щоб узяти нову дружину. У шиїтському ісламі, нав­паки, такий дозвіл необхідний. В Ірані у 2008 році був запропонований проект закону, який дозволяв чоловікові брати другу дружину без згоди першої. Це зазнало критики з боку старшого аятоли, оскільки це харам і «суперечить указівкам Корану». Тож уряд згодом відкинув цю пропозицію210.

«Камасутра» (ІІ століття н.е.), ймовірно, найважливіший текст, присвячений сексові та коханню в індуїзмі, містить певні правила щодо того, коли чоловік може взяти другу дружину. Чоловік може побратися з іншою, якщо його перша дружина фригідна, нещаслива в коханні, народжує тільки дочок або не народжує дітей взагалі. Але всі ці причини в будь-якому разі зайві, оскільки нинішня дружина може йому просто не подобатись211. Дозвіл на багатоженство зберігався в інших індійських релігіях. Серед джайністів можливість узяти другу дружину є одним із питань, яке розділяє дві найвпливовіші гілки віри. Тоді як светамбара-джайнізм дозволяє брати нову дружину, якщо перша безплідна, дігамбара-джайнізм забороняє це212. Аж до ХІХ століття чоловіки-парси, члени зороастрійської громади в Індії, могли взяти другу дружину, якщо вже мали дітей від першої213. Полігамія також існує серед вищого прошарку сикхів.

Полігамія більше не практикується в індуїзмі. У сучасній Індії шлюбні права, як і раніше, прив’язані до релігії. Загальний закон про шлюб для індуїстів, буддистів, джайністів і сикхів забороняє полігамію. Такі самі закони існують у християн і парсів214. Індійський закон для мусульман, з іншого боку, належить до шаріату, це означає, що, згідно з Кораном, кожен мусульманин може мати до чотирьох дружин215.

Незважаючи на досить двоїсте ставлення до гетеросексуальності, не можна сказати, що багатоженство невідомо буддизмові. Падмасамбхава, засновник тибетського буддизму, отримав дружину в подарунок від короля Тибету, хоча він уже мав принаймні одну головну дружину216. Король Бутану Джігме Сінгьє, який зрікся престолу в 2006 році, мав чотирьох дружин. А не так далеко на Сході, у китайському даосизмі, чоловікові було заборонено мати декілька дружин217.

Зазвичай майже всі релігії не дозволяли жінкам мати декілька чоловіків. Але в межах тибетського буддизму традиційно жінка має право перебувати в шлюбі з декількома чоловіками одночасно. Як правило, жінка одружується з кількома братами, що вочевидь усуває будь-яку невизначеність щодо сімейної належності дітей218.

Багатоженство було поширене в низці традиційних африканських релігій, хоча його релігійне значення варіювалося. Растафаріанство, релігійний рух на Ямайці, перебрало багатоженство за підстави, що це є важливим елементом оригінальної культури, яка має поширюватися219. Хоча і християнські місіонери, і колоніальна влада боролися з багатоженством в африканських країнах, це не завадило деяким африканським християнам уважати, що полігамія сумісна з християнством. Їхні доводи засновуються на тому, що полігамія дозволена в Старому Завіті та не заборонена в Новому Завіті220. Статистичні дані 1994 року показують, що 13 відсотків жінок Намібії, 18 відсотків жінок Замбії та 17 відсотків жінок Зімбабве у віці від 15 до 49 років мають полігамні стосунки221.

Багатоженство становить правову проблему в західних, переважно християнських, країнах Африки, що пов’язано з возз’єднанням сімей і суспільним статусом двох, трьох і чотирьох дружин. Що ж до дітей, народжених у полігамних стосунках, права людини забороняють їхню дискримінацію за ознакою народження222. Не має значення, народжені діти в моногамних чи полігамних шлюбах, ба навіть поза шлюбом.

Приклади християнського багатоженства як продовження поперед­ніх релігійних традицій можна знайти в різних країнах світу. Відразу після іспанського завоювання Латинської Америки індіанський вищий клас здійснював опір католицькій забороні на багатоженство. Унаслідок чоловіки перший шлюб брали за католицькими обрядами, а наступні — за власними стародавніми ритуалами223. Деякі традиційні індіанські священики пропонували багатоженство як особливо ефективну форму протесту проти католицизму224.

Хоча нормою для скандинавського шлюбу була моногамія, королі й інші впливові особи воліли мати кілька дружин. На початку Х століття норвезький король Гаральд Прекрасноволосий мав шість дружин, а також певну кількість наложниць. Утримання наложниць і «домогосподарок» було досить поширено в ранній католицькій Норвегії, хоча церковні ієрархи не були від цього у захваті225.

Відтоді певні християнські течії намагалися також підтримати багатоженство. Радикальні анабаптисти, які перебували при владі в Мюнстері в 1534—1535 роках, практикували багатоженство за зразком Старого Завіту. Проте, коли одна пані припустила, що жінки теж можуть мати багато чоловіків, вона відразу ж була страчена за нехристиянську позицію226. Багатоженство анабаптистів все одно не було довговічним, після того як місто захопила католицька армія, більшість вірних була винищена.

Християнська громада Онайда, яка мешкала на півночі штату Нью-Йорк у середині ХІХ століття, практикувала так званий складний шлюб, у якому всі чоловіки та жінки разом перебували в одному шлюбі. Якщо пара хотіла займатися сексом тільки одне з одним, тоді їм заборонялося бачитися протягом певного періоду. Винятковий і емоційно-навантажений секс уважався егоїзмом та ідолопоклонством. Віряни повинні були мати таку емоційну прихильність тільки до Бога, а не до інших людей. Моногамний шлюб уважався несумісним з істинним християнством. Послідовники комуни Онайда зазначали: «Немає місця для такого шлюбу в Царстві Небесному»227.

Найяскравіший приклад християнського багатоженства становлять мормони. Засновник церкви мормонів Джозеф Сміт пояснив своїй чотирнадцятирічній дружині Хелен Мар Кімбал, з якою побрався навесні 1843 року, що полігамний шлюб із ним «забезпечить вічне спасіння та піднесення вам, господарству батька й усьому вашому родові». Іншим дружинам він надав аналогічні запевнення про зв’язок полігамії та порятунку228. Після смерті Сміта була визнана релігійна настанова,