Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

— Думаєш, я зможу так? — Пенсі стискається в очікуванні вердикту. Мати, незважаючи на всю свою любов і ніжність, усе ж таки залишається професійною мисливицею на дивності і завжди дасть чесну відповідь.

— Цілий сезон ти не протягнеш, — мати примружується, вдивляється їй в обличчя. — Річ не в твоєму досвіді, просто занадто мало часу минуло після пологів. Твоїй доньці буде складно перенести перехід і зимівлю в поселенні біля великого Чорного лісу. Годувальницю найняти можна майже скрізь, окрім Людожерського звісно, але сам дух Чорного лісу неприємний для таких маленьких дітей.

Пенсі прикушує губу. Будь-яке таке поселення, навіть не на Людожерському перевалі, залишає в людях слід. Серця їхні грубішають, про жодне співчуття й говорити не варто. Такі, як пан Лежич, що дав їй шанс заробити, вполювати відерс, радше виняток. І якщо розсудити, то трактирник теж шукав своєї вигоди. У будь-якому разі, залишити в поселенні дитину на самоті більше ніж на кілька днів неможливо. Пенсі, скоріш за все, вже не буде годувати грудьми, але її дочка занадто мала для такої розлуки.

— Якщо тобі потрібні гроші, то ми з батьком їх тобі дамо. Але якщо, — мати несподівано знижує голос, ніби говорить про щось непристойне, — але якщо тебе тягне в гущавину Чорного лісу, то я знаю, чим тобі допомогти.