Іванна Желізна, Zhelizna - Тригер, Іванна Желізна, Zhelizna

Розділ 15: Гра зі спокусою

Поведінка Ейрі змінилася.

Спершу це були лише дрібні деталі. Він дивився на мене трохи довше, ніж раніше, злегка нахиляв голову, коли я говорила, ніби намагався вловити кожне слово. У голосі Ейрі з'явилася нотка теплоти, яка контрастувала з його звичною холодною відстороненістю.

Це було непомітно, але невідворотно. І тепер усе стало настільки очевидним, що я більше не могла ігнорувати.

— Ти здаєшся напруженою, — сказав Ейрі, сідаючи поруч на диван. Його голос був м'яким, майже заспокійливим.

— Напевно, так і є, — відповіла я, намагаючись отримати тон рівним. Але моє серце калатало швидше, ніж я хотіла б.

Ейрі нахилився ближче, і я ледь помітно здригнулася, відчуваючи легкий аромат його парфумів. Очі його дивилися на мене, і їхній погляд був таким пронизливим, що я ледь стрималася, аби не відвести свого.

— Це нормально, — сказав він тихо, так, ніби говорив щось дуже інтимне. — Тут усі напружені.

Від цих слів щось усередині мене затремтіло. Наче він не просто констатував факт, а намагався проникнути крізь ту захисну стіну, яку я завжди будувала довкола себе.

Я нервово посміхнулася й відвернулася, вдаючи, що мені цікаво щось у кімнаті. Але присутність Ейрі була майже фізичною, така потужна, така близька. Така бентежна.

***

Ейрі став іншим. Його звичайний контроль і стриманість тепер здавалися маскою, яку він іноді знімав. Він почав говорити тепліше, Звертати увагу на деталі, ставив запитання, які вимагали мене задуматися.

Я намагалася не піддаватися цьому, але щоразу, коли хлопець був поруч, мої думки заповнювалися його словами, його поглядом.

Одного разу, під час чергової паузи між випробуваннями, він знову підійшов до мене.

— Ти любиш читати, правда? — запитав він, сідаючи поруч.

— Люблю, — відповіла я, трохи здивована таким запитанням.

— Що тебе приваблює в книгах?

Його голос був таким серйозним, очі, а такими уважними, що я ледь змогла відповісти.

— Напевно, можливість втекти, — сказала я після паузи, намагаючись не видалити свою розгубленість.

Ейрі кивнув, наче це мало для нього більше значення, ніж я припускала.

— Знаєш, — сказав він, нахиляючись трохи ближче, — ти як персонаж із книги. Така… особлива.

Я здригнулася від його слів. Це застало мене зненацька. Моє серце пропустило удар, і я не могла стримати посмішки, але відразу ж відвернулася, щоб Ейрі цього не помітив.

— Ти вмієш говорити дивні речі, — прошепотіла я, намагаючись зберегти легкий тон.

— Це комплімент, — сказав Ейрі, усміхаючись так, ніби справді був щирим. Його погляд залишався на мені ще кілька секунд, а потім він відвів очі, наче нічого не сталося.

 Але всередині мене все кипіло.

***

Чим більше Ейрі намагався зблизитися, тим сильніше я плуталася. Його увага була магнетичною, його слова залишили відчуття тепла, але я не могла позбутися думки, що це частина гри.

Ейрі зумів звести мене з розуму своєю поведінкою. То був різким і холодним, то несподівано теплим і уважним. Це було схоже на якусь дивну гру, правила якої я не зрозуміла.

Одного вечора, коли ми вже збиралися лягати спати, Ейрі затримався у дверях спальні.

— Айві, — сказав він.

Я підняла голову, намагаючись приховати подів.

— Що?

— Ти цікава людина. Дуже… справжня.

Його голос звучав настільки щиро, що мене це збило з пантелику. Я відчула, як у грудях наростає тривога, але водночас щось тепле й приємне.

— Дякую, — прошепотіла я, боячись, що мій голос зрадить мене.

Ейрі затримався на мить, дивлячись на мене, а потім просто посміхнувся й пішов до ванної. Я ж сиділа на ліжку, обхопивши коліна руками. 

Мені хотілося вірити, що все це справжнє. Що слова Ейрі й дії йдуть із серця, а не продиктовані умовами гри. Але інша частина мене – та, що звикла захищатися, нагадувала: ми в “Тригері”.

Я не знала, хто тут грає, а хто щирий. Але одне я знала точно: я вже прив'язалася. І це лякало мене найбільше.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍