Марина Тітова - Будь мені тайною, Марина Тітова

— Тебе. Бо ти совість вдома забула свою. Всю ніч тобі телефонував! Всюди вишукував!

— Я телефон вимкнула.

— Це ще навіщо?

— Щоб ти не наярював! Я ж тобі сказала, що йду від тебе!

— Додому ти підеш, а не від...

— ...Вибачте! А не могли б ви мене відпустити, пане Вадиме, а вже потім свої сімейні справи вирішувати? — набираю повні груди сміливості, щоб вклинитися в цю душевну сімейну бесіду.

— Відпустити? — знову я підлягаю увазі грубого чоловіка. — Слухай, як там тебе... Саша! Це твої речі? — вказує він на мої, рівно складені штани та светр, на стільчику.

— Мої. Де придбав спитаєте?

— Ні. Що вони тут роблять?

— Склав їх, коли переодягався.

— Ти тут спав? — прилітає мені питаннячко.

— Так. Спершу я спав, а потім поступився місцем Марфуші, — впевнено кажу й лише перегодом розумію, що щойно сказав, а розгнівана чоловіча пика паром із ніздрів вже підказує, що треба згадати деякі способи самозахисту...

— Відпусти його! — раптово прилітає по голові Вадима подушка, але той від її ваги навіть і не здригається.

— Марфуня, він у мене...

— ...Відпусти його! — б'є у вухо свого чоловіка другою подушкою Марфа.

І, чи то від аромату мого... подиву, чи то від наполегливого прохання своєї дружини, Вадим все ж відпускає мене.

А далі починається безумство. Імпульсивне подружжя на підвищених тональностях перекрикує один одну, вимагаючи дати пояснення дій та обставин. Але я то все обираю не слухати. Тишком-нишком, крадуся до коридору... А там, із переляканими очима, вже й обоє Даниленків на підмогу підскочили.

— Таке враження, мов у вашій квартирі гостям, що медом помазано. У вас завжди тут так... не нудно? — питаю у господарів...

На моє щастя, історія мого знайомства з Вадимом все ж отримує позитивний фінал. Марфа з чоловіком, хоч і емоційно, але все ж таки миряться, а обставини сьогоднішніх подій всім пояснює делікатна Анжеліка. За годину ми вже всім гуртом сидимо за одним столом на кухні, снідаємо та сміємося над усім, що сталося. Харитон регоче найбільше, шкодуючи, що скільки всього пропустив. Ліка з виразом і акторською майстерністю переповідає своє здивування в момент появи Марфи. Вадим описує нашу з ним здибанку. А Марфуша... Марфуша, як Марфуша. Хіхікає на весь квартал! І лише я один найбільше мовчу.

Зізнатися чесно, то прихід Вадима мене дещо протверезив від надлишкових емоцій. Я припинив нервувати й тепер намагаюся знайти логічне рішення, як дістатись правди про вагітність Ліки. Щоправда, обмірковувати подальші дії складно в цій гучній компанії...

— Ой, Вадик, ну ти в мене й Отелло! Насилу врятувала від тебе Сашка! А ти ще казав, що це я ненормальна, бо кидаюсь на незнайомок, — заливається шквальним сміхом Марфуша, пригадуючи йому причину їх сварки.

— Я хоча б не заламував Сані руки, як ти тій...

— ...Воблі?! А то за те, що на мене вона підняла свої граблі! Саша на тебе ж не кидався тигром. Це ти його в куток загнав.

— Оце ви, людоньки, віджарилили історію, — впихається в діалог Харитон. Куди ж без нього? — Незабутні враження Сані гарантовано!

— Ой, наче ти не ревнивий! Нагадати тобі, як ти клієнта Лікусі мало не прибив, за те, що той хотів підвести її на роботу? — уриває мого товариша його сестра, а я напружуюсь.

— Даниленко, то ти ревнивець? Та невже? — не можу не всунути й свої п'ять копійок. Ось це вже тема, котра мене цікавить більше, адже торкається безпосередньо Ліки.

— Ще який! — підгавкує Вадик. — Ми з Марфунею відпочиваємо у порівнянні з ним.

— То ви перебільшуєте, — воліє залишатися скромним Харитон.

— Та яке там? Я хоча б свою дружину, змусив кинути працювати, бо у декрет відправив. А ти що? А ти свою просто примусив звільнитися, бо, бачте, вона щодня стриже купу чоловіків і контактує з ними, розмовляє, торкається їх голів...

Дивлюся на Вадика й розумію, що той мені починає подобатись більше та більше. Та й взагалі, вони з Марфою прекрасна пара! Скільки всього дізнався від них за такий короткий термін!.. От тільки партизанами їм не бути.

– Харитоне, це правда? Ти що, Анжеліку примусив вдома насильно сидіти? — дозволяю собі поцікавитись у товариша, відчувши, як хвиля гніву підступає до горла. Як знав, що не все ідеально у цій сім'ї!

Та відповіді від нього чекати не доводиться. Замість нього слово бере Ліка, котра раптово підскакує на ноги та помітно злиться:

— Я сама схотіла. Не налітайте на Харитошу. До мене клієнти чіплялися, от я й покінчила з кар'єрою перукарки... Всі вже поснідали? Харитош, ти наче хотів нашому гостю екскурсію провести. Сусід там наш, Ігорюша, вже готовий? А ви, мої любі куми, додому збираєтесь? Миритися вам вже вдома пора.

На цій веселій ноті ми всі розуміємо, що сніданок завершено. От тільки я не можу збагнути, що так зачепило янголя? Її немов підмінили. Посуд кинулася мити й гримати тарілками...