Ендрю Вебстер - Спалах, Ендрю Вебстер

«Все правильно,» – подумки промовив Святослав. – «Антон не заходив до підйомника – і це не буквально, а в переносному значенні. А ті дві жінки взагалі не снилися мені. Виходить, хто був у клітці та розлетівся на друзки від блискавки, й мали загинути.»

Від усвідомлення та легкої впевненості, з якою він це сформулював, Святослава почало нудити. Образи ліфта, де на підлозі, один на одному, у різних позах лежать люди з відкритими очима та передсмертними гримасами, викликали нестримні позиви, аж очі налилися кров’ю. Лице Валентина, з яким він ще пів години тому спілкувався й тиснув руку, тепер постало як обличчя бездушного манекена.

Йому стало ще гірше. Похапцем підвівшись, Святослав попрямував до вбиральні. За час, проведений тут, він встиг розгледіти, де що знаходиться, і вже точно знав, де чоловічий туалет.

– Найімовірніше, їх уразило струмом, – почув Святослав, проходячи повз лікаря в окулярах, що розмовляв з Анатолієм.

«Звісно, що тут без електрики не обійшлося,» – міркував Святослав, відчиняючи двері вбиральні. – «У сні людей убила блискавка, а блискавка – це струм.»

Увійшовши до першої ж кабінки, яка, на щастя, виявилася вільною, Святослав застиг, даючи волю сльозам. Його знудило, і він, схилившись над унітазом, прощався з ранковими бутербродами з маслом.

– Я бачу віщі сни, – прошепотів він собі під ніс.

Через кілька хвилин, коли полегшало, Святослав повторив це вже голосніше:

– Я бачу віщі сни!

Пройде ще кілька годин, перш ніж правоохоронці разом зі службою «Укрліфт», до якої належав Анатолій, завершать огляд шахти ліфта. На щастя, довелося перевіряти лише шість прогонів, оскільки ліфт вище не підіймався. Зупинившись на сьомому поверсі, він відчинив двері, і жінка, яка побачила все першою, заверещала.

Спершу вона нічого не помітила, заходячи в кабіну та дивлячись у свій смартфон. Але коли наступила на щось м’яке – а це була рука, – з глибини її душі вирвався крик.

Пізніше між п’ятим і четвертим поверхами знайдуть оголений провід. Він мав би бути закріплений хомутом разом із іншими, але, схоже, хтось забув це зробити. Провід, що вільно висів, проводив струм у десять разів вищій за безпечний. При кожному русі ліфтової кабіни – чи то під час підйому, чи спуску – він затирався об сталевий швелер із одного боку та корпус ліфта з іншого. Вранці цього дня ізоляція остаточно зруйнувалася, і кабінка, в якій перебувало десятеро людей, стала смертельною пасткою.

Святослав про це нічого не знатиме. Подію вважатимуть нещасним випадком. Але якби йому сказали, що місцями провід був умащений солідолом, особливо поблизу котушки, він би одразу здогадався, хто винен у трагедії.

Вийшовши з вбиральні, що не вирізнялася пафосом, на відміну від туалету на двадцять третьому поверсі, Святослав побачив Анатолія. Той стояв, витираючи руки сірою ганчіркою. Ця картина відразу нагадала йому сон, у якому Анатолій змащував ручку підйомника солідолом, а потім так само витер руки об засмальцьовану тканину.

Тим часом із будівлі вже почали виносити тіла загиблих, накриті простирадлами. Їх виявилося рівно сім, як і розбитих блискавкою скульптур у сновидінні Святослава. Ні одного з них він не впізнав через білі накидки і це було на краще. Йому не хотілося бачити обличчя старого Валентина, який так боявся зрад від колег по бізнесу. Учора чоловіка мучило передчуття, і Святослав мимоволі згадав, як той розповідав про свій неспокій. Але страхів Валентина виявилося недостатньо, щоб уберегтися від цього лиха.

Іронія полягала в тому, що саме цього дня Святослава запросили стати постійним перукарем Валентина. Але сьогодні ж, фактично, «контракт» був розірваний.

Кинувши ще один погляд на Анатолія, навколо якого зібралася адміністрація бізнес-центру «Парус», «о нарешті згадав як воно називається» Святослав поволі пішов до виходу. Він бачив своє криве відображення у блискучій плитці під ногами й думав, що його життя тепер кардинально змінилося.