Міхал Шмеляк - Селище, Міхал Шмеляк

вас криниця – це те, чим ви ніколи не користувалися, тому поясню. Відро тримають на колодязі догори дном, щоб в нього не потрапляла бруд і щоб не іржавіло. Воно оснащене обважнювачем, в даному випадку це був уламок колишнього німецького мінометного снаряду, тому що саме відро, опущене на дно колодязя, вдариться об воду і не зануриться в неї. Оскільки дівчина була догори ногами, з головою у відрі, це означає, що хтось опустив його майже врівень з нею, за кілька хвилин до того, як зіштовхнути.

– Тобто вони не повинні занурюватися у воду? – спитав Подима.

– Слушне зауваження, – відповів Ришь. – Так ось, колись німецькі селяни до колодязя добудували насос, щоб не мучитися з відром. Щоб він працював, зі стіни прямо над поверхнею води виходила товста труба, на кінці якої був механізм, що втягував воду. Про це ніхто не знав, тому що насос вкрали радянські солдати, він була гарним, з головою орла. Дівчина, спадаючи з відром, застрягла на цьому механізмі і не дісталася до рівня води. Все це з'ясувалося набагато пізніше, коли водолаз спустився в колодязь.

– Все зрозуміло, – сказав Подима.

– Нещасний випадок я виключив відразу, навіть не дивлячись на сліди. Навіщо молодій дівчині заглядати в колодязь посеред хуртовини?

– Вірно, – погодився Сукєнник.

– А по-моєму, хтось її туди заніс і під час закидання до криниці, причепив до відра. Не повезло йому.  Інакше ми б, напевно, не швидко знайшли тіло, хіба б що воно спливло на поверхні води. Не знаю, як це в колодязях, але я знаю, що в озерах трупи зазвичай спливають лише в жарку погоду.

– Чи були якісь сліди на її тілі? – спитав Подима.

– З оглядом тіла в мене була досить велика проблема. Зібралося одразу чи не все селище, на щастя, матері ніхто не повідомив, але це було лише питанням часу. Спробуйте переконати матір, що тіло її доньки має пройти судово-медичний огляд, що його не можна обмивати, одягати в святковий одяг і молитися перед ним. Запевняю вас, завдання нездійсненне. Проте за той короткий час, який у мене був, ми віднесли її в хлів, бо там було холодно і я зміг на неї подивитися. Я, чесно кажучи, давно так не боявся, бо якби мати увірвалася і побачила, як я сантиметр за сантиметром розглядаю оголене тіло її мертвої доньки, мене б, мабуть, розірвали на шматки.

– Але це спрацювало? – спитав Подима.

– На щастя. Я виставив охорону і поспішав як холера.

– І що?

– Травм у неї не було, окрім слідів удушення на шиї.

– Удавлення, – прокоментував Подима, професійний термін, який використовується для опису такого виду удушення, коли тиск на органи шиї здійснюється безпосередньо рукою людини.

– Точно, – погодився Ришь. – Синці на шиї, підшкірні крововиливи і, як пізніше з’ясувалося, перелом під’язичної кістки. Розтин підтвердив мої підозри.

– Отже, у вас в селищі був убивця, – сказав Сукєнник.

– Ну, що поробиш, – погодився міліціонер у відставці. – І як виявилося пізніше, він тільки починав свою забаву.

– А розтин виявив ще щось варте уваги? – спитав Подима.

– Абсолютно нічого, – відповів Ришь.

Дивлячись на своїх друзів, він сказав, що смачна їжа не тільки сприяє мирній розмові, але й знижує пильність.

 

РОЗДІЛ 15

На допомогу

Рік 1978

 

Дядько втягнув мене за двері сараю Бернарда, в якому спочивало тіло Анулі. Наш був надто близько до Зоськиної хати, тому вона могла помітити, що ми його туди несемо.

– Тобі треба щось побачити, – сказав Ян, на його червоному від морозу обличчі виявлялося оживлення.

– Але я… Я ніколи не бачив мертвого тіла зблизька, – сказав я нарешті. – Я маю на увазі, такої молодої дівчини.

– Але ж вона тобі нічого не зробить.

– Але знаєш, воно якось дивно.

Я відчув, що мені заблокувало ноги, я не міг зробити кроку вперед, ніби примерз до полу.

– Заспокойся, не нервуй, – відповів Ян. – Я закрив їй обличчя руки і ноги. Знаю, що це може бути для тебе неприємне видовище, я не хочу, щоб ти тут знепритомнів. Але ти повинен щось побачити, інакше мені не повіриш.

Він підвів мене до столу, який Бернард використовував для простого ремонту, гостріння коси та всього іншого, що робили в господарстві. Сьогодні ж його накрили сірою військовою ковдрою, бо всі погодилися, що труп Анулі заслуговує на повагу. Крім того, її тіло було вкрите двома простирадлами: одне, сіре, покривало її від талії вниз, а інше, біле, закривало її зверху. Розкладені руки, які я побачив, коли дівчину витягли з колодязя, чемно лежали вздовж тулуба, а ноги також утворювали одну витягнуту форму під простирадлом.

Найголовніше, що не було видно обличчя. Найбільше я боявся його, це безглуздо, знаю, але видіння її скляних і відкритих очей налякало мене, ніби в них було останнє зображення, яке вона бачила, обличчя чоловіка, який заштовхав її в колодязь.

Тим часом ми стояли над тілом, повністю схованим під двома простирадлами різного кольору, і я лише молився, щоб Янек раптовим рухом, як фокусник, якого я бачив у цирку, не зірвав одне з них із криком "Та- тадам!".

– Її задушили, – через деякий час оголосив дядько напруженим голосом. – Професійно це називається удавленням, тому що хтось зробив це своїми руками. Напевно чоловік, бо сліди великі. Хочеш побачити?

– Краще б ні, – відповів я, голосно ковтаючи слину і відчуваючи, як пересохло в роті.

– Розумію. Якщо вирішиш працювати в міліції, то до виду трупів звикнеш, але, на щастя, на самому початку ти зіткнешся з п'яницями, замерзлими десь у парку або зарізаними в малинах. Можливо, якийсь самогубець. Неприємне видовище, але краще, ніж мала дитина чи молода дівчина. Крім того, якщо не знаєш покійного, то це теж зовсім інша історія.

– Угу, – я відкашлявся у відповідь, розмірковуючи, чи кар’єра в міліції є тим, чого я справді прагну.

– А тепер дивись, – сказав Ян і схилився над столом. – І не бійся, ти побачиш лише живіт.

Мабуть, він помітив, як я напружився, наче збирався отримати удар чи стрибнути вниз головою. Дуже повільно він схопив край білого простирадла й обережно підняв його, а потім таким же спокійним рухом оголив лоно й живіт Анулі, зупинившись так, що її груди все ще були закриті. Він підніс гасову лампу до тіла, витягнув гніт, щоб він світив якомога яскравіше, і освітив живіт.