Олена Гриб - Гра в чуже життя, Олена Гриб
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
{З такими друзями вороги не потрібні.
Лоренс Пітер}
Стирчати перед публікою (дивно, кілька хвилин тому нікого, крім випадкових перехожих, не було), яка жадала поглянути чи то на таку рідкісну чудасію, як принцеса, чи то на ще рідкісніший і майже вимерлий вид – імператора (поспішайте – останній представник!), Лін не хотіла. Вона швидко шмигнула до хати, добре хоч не довелося шукати ключі – двері зачинялися зсередини (щоб тато не приперся в невідповідний час, чи що?). Обидва хранителі залишилися на ґанку.
Будиночок зсередини нагадував особисту кімнату принцеси: ті ж червоно-золоті кольори, велике ліжко з балдахіном в центрі, багато килимів. У крихітній комірчині – імпровізований душ (слуги носили воду в ємність на даху, цілий день вона грілася на сонці і ввечері мешканець міг користуватись) і маленька ванна.
А ще тут було те, чого дівчина не бачила навіть в особистих покоях імператора, – полиці з книгами. Простягнув руку – і бери! На відміну від палацової бібліотеки, здебільшого праці присвячувалися не історії та географії, а опису рас не-людей, збірникам легенд і пророцтв, художнім творам.
Відібравши кілька важких фоліантів, які вимагали негайного прочитання, і вдосталь нажурившись: «Знову безсонна ніч! Сподіваюся, свічки тут є…», Лін ризикнула виглянути у вікно. Натовп порідшав, проте найстійкіші, схоже, збиралися чекати до кінця. Цікаво, що саме? Коли «принцеса» бродила навколо храму, хоч би хто підійшов, а тепер немов вистава назрівала!
Лін підійшла до дверей і тихо запитала:
– Марку, якщо ви зайдете всередину, це порушить традиції?
– Угу.
– А якщо я наполягаю?
Ніякого відгуку це пропонування не знайшло, але трохи згодом Карі несміливо промовив:
– Принцесо, ви впевнені, що це добре?..
– Запитай Марка.
– Маркане, як ви гадаєте?
Відповіді не зрозуміла навіть Лін, не кажучи вже про метаморфа, тому вони разом перепитали:
– Що?!
Марк пригрозив показати на практиці, причому обом нетямущим по черзі. Потім зійшов до пояснень:
– Лін, ти людей бачиш? І навіщо, по-твоєму, вони там топчуться?
– Та не знаю я! Давай без натяків, гаразд?
– Крихітко, вони чекають скандалу! Грандіозного скандалу, який влаштує твій тато, який стоїть за Дісоном, який присутній в натовпі, який… А, прокляття, ти ж зрозуміла?
– Так, хлопці, зачекайте… А якщо ви зайдете обидва?
– Принцесо, дозвольте нагадати вам про годину новосілля, – схоже, Карі вже не боявся. – Першу годину в новому будинку можуть провести лише його повноправні власники. І якщо ви хочете, щоб ми мали право за власним бажанням входити до ваших покоїв… тобто до кімнати або на веранду, запросіть нас. – Метаморф помовчав. – Або одного з нас. Тільки вашому батькові це не сподобається, – додав, зітхнувши.
Лін ситуація теж не подобалася. Страшенно хотілося насолити імператору, хоч у чомусь піти наперекір… З’явилося ще одне питання:
– А вас де розмістили?
Хлопці дружно захихотіли, потім той же Карі відповів:
– Принцесо, ми хранителі. Наш обов’язок – оберігати вас. Ми – як сторожові пси, і…
– Ага, я зрозуміла. Довго ще до кінця цієї години?
– Ні, принцесо.
– А чому Марк мовчить?
Шурхотіння за дверима, потім обурений голос метаморфа:
– Я не буду це передавати! Самі скажіть! Якщо вам не соромно перед дівчиною!
– Будеш мені викати, хлопчику, – пробурчав гвардієць, – і не те передаси!
– Я не «викаю», а проявляю повагу. На відміну від деяких.
– Чудово! Тоді проявляй її в іншому місці. Уточнити, в якому? А тепер передай поважній принцесі, що я хочу прожити ще трохи, тому не буду зайвий раз розкривати рота в присутності її обожнюваного батечка, який не зводить з мене очей. Досить ввічливо?
Лін знову подивилась у вікно. Так, Малдраб маячив на передньому плані. Не дивно, що Марк скаженів.
План визрів одразу, ідеальний по своїй простоті і нахабству.
Вона прочинила двері.
– Карі, скільки ще?
Той глянув на сонце, потім на землю:
– Кілька хвилин, принцесо.
Розбиратися щодо способу визначення часу Лін не стала, повіривши хранителю на слово. Не зачиняючи дверей, підійшла до однієї з полиць із книгами, прокашлялась і закричала:
– А-а-а! – штовхаючи одночасно полицю.
І сама здивувалась, до якої гучності піднявся її тихий голос, перекриваючи гуркіт книг, що падали.
Наступної миті обидва хлопці стояли поруч, здивовано переглядаючись.
– Що, не встигла?
Обличчя імператора, що з’явився в дверях, найпереконливіше виражало відповідь.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра в чуже життя, Олена Гриб», після закриття браузера.
