Стівен Кінг - Під куполом

них над головами. Барбі сподівався, що це їхні визволителі… та тут почув чийсь крик: «Ні, Джуньйоре! Ти що, сказився? Вордло, прикрий мене!» Далі знов загриміли постріли. Чотири чи, може, п'ять.

— О Боже, — мовив Расті. — У нас неприємності.

— Чую, — погодився Барбі.

26

Джуніор затримався на ґанку поліцейської дільниці, озирнувшись через плече на новий вибух галасу в міськраді. Люди, що сиділи надворі, тепер стояли, тягнучи шиї, але дивитися там не було на що. Ні їм, ні йому. Імовірно, хтось застрелив його батька — сподівався Джуніор, таким чином самому йому буде менше роботи, — та наразі його ціль була тут, у поліції. У підвалі, якщо точніше.

Джуніор пропхнувся крізь двері з написом великим літерами: «ПРАЦЮЙМО РАЗОМ: ДЕПАРТАМЕНТ ПОЛІЦІЇ РІДНОГО МІСТА І ВИ». Йому назустріч поспішила Стейсі Моґґін. А за нею і Руп Ліббі. У кімнаті чергових, перед сварливим плакатом «КАВА І ПОНЧИКИ НЕ БЕЗПЛАТНІ», стояв Мікі Вордло. Який він був не качок, а виглядав зляканим і непевним себе.

— Тобі не можна сюди, Джуніоре, — запротестувала Стейсі.

— Звісно, що можна. — «Звісно» прозвучало як «свіссно». Половина рота в нього заніміла. Отруєння талієм! Барбі! — Я теж офіцер. «Фья феш офіфев».

— Ти п'яний, от і все. Що там таке відбувається? — але тут же, либонь вирішивши, що він не спроможний на зв'язну відповідь, ця сучка штовхнула його просто в груди. Від цього поштовху він припав на свою хвору ногу і ледь не завалився. — Іди геть звідси, Джуніоре. — Вона озирнулась через плече і промовила свої останні в цьому житті слова: — Стій, де стоїш, Вордло. Ніхто не спускається до підвалу.

Обернувшись знову до Джуніора з наміром тут же виштовхати його з дільниці, вона побачила, що дивиться в дуло казенної поліцейської «Беретти». Часу їй вистачило лише ще на одну думку: «О, ні, він не може», — а тоді безболісна боксерська рукавчика вдарила їй між грудей, відкинувши назад. Закидаючи голову, вона побачила догори дригом здивоване обличчя Рупа Ліббі. І вмерла.

— Ні, Джуньйоре! Ти що, сказився? — закричав Руп, хапаючись за свій пістолет. — Вордло, прикрий мене!

Але Мікі Вордло так і стояв, роззявивши рота, в той час, як Джуніор вгачував п'ять куль підряд у кузена Пайпер Ліббі. Ліва рука в нього заніміла, але з правою все було окей; він тут не мусив навіть бути якимсь видатним стрільцем, коли його ціль стояла нерухомо на відстані якихось семи футів. Перші дві кулі він вліпив Рупові в живіт, відкинувши його на стійку Стейсі Моґґін, аж та перекинулася. Руп переломився навпіл, але утримався на ногах. Третім пострілом Джуніор схибив, але дві наступні кулі поцілили Рупу в тім'я. Той осів у гротескно балетній позі, ноги розкинуті, а між ними голова — те, що від неї залишилось, — впирається в долівку, немов у якомусь фінальному глибокому поклоні.

Тримаючи перед собою розжарену «Беретту», Джуніор зашкутильгав у кімнату чергових. Достеменно він не пам'ятав, скільки вже зробив пострілів, гадав, що сім. Може, вісім. Або одинадцятидев'ять, хто може знати напевне? Знову біль повернувся йому до голови.

Мікі Вордло підняв руку. На його великому обличчі застигла злякана, примирлива усмішка.

— Я тобі не перешкоджаю, братане, — промовив він. — Роби все, що мусиш. — І показав пальцями знак миру[414].

— Зроблю, — відповів Джуніор, — братане.

Він вистрелив у Мікі. Великий хлопчак завалився, знак миру тепер обрамляв діру в голові там, де лише щойно в нього було око.

Підкочене ціле око дивилося на Джуніора з тупою сумирністю вівці в загоні стригаля. Джуніор ще раз вистрелив у нього, просто для надійності. А потім роззирнувся. Схоже на те, що приміщення було в його цілковитому розпорядженні.

— Окей, — промовив він. — Ох… кей.

Він було вже вирушив до сходів, та раптом повернувся до тіла Стейсі Моґґін. Переконався, що в неї точно така ж «Беретта Таурус», як і в нього, і вивергнув магазин зі свого пістолета. Замінив повним, знятим з її пояса.

Розвертаючись, Джуніор похитнувся, впав на одне коліно і знов підвівся. Чорна пляма перед його лівим оком тепер здавалась великою, як кришка вуличного люка, і він здогадувався, що це ознака того, що з лівим оком у нього дійсно якась херня. Та нічого страшного; якщо йому потрібно більше одного ока, щоби застрелити людину, замкнену в камері, він і ламаного півнячого гребеня не вартий. Він рушив через кімнату чергових, послизнуся на крові Мікі Вордло і знову ледь не впав. Проте зумів утриматись на ногах. У голові в нього так і кресало, але Джуніор вітав це бемкання. «Воно тримає мене в тонусі», — подумав він.

— Привіт, Бааарбі, — гукнув він униз зі сходів. — Я знаю, що ти мені поробив, і йду по тебе. Якщо хочеш помолитися, молися швидше.

27

Расті побачив, як сходами вниз закульгали ноги. Він відчув запах порохового диму та крові й достоту зрозумів, що наближається його час смерті. Той, хто сюди шкандибає, йде по Барбі, але він майже напевне не знехтує певним фельдшером, котрий трапиться йому по дорозі. Ніколи йому більше не побачити Лінду і своїх Джей-Джей.

Показалися груди Джуніора, далі шия, а потім і голова. Расті вистачило одного погляду на його перекошений рот, ліва частина якого була відтягнута вниз у хижому усміху, і на ліве, спливаюче кров'ю око, щоб подумати: «Далеко вже хвороба зайшла. Навіть дивно, що він ще на ногах, і дуже шкода, що він не зачекав десь хоч трішечки довше. Ще б трішки часу, і він уже й вулицю не здатен був би перейти».

Ледь-ледь, ніби з іншого світу, він почув посилений мегафоном голос з міської ради: «НЕ БІЖІТЬ! НЕ ПАНІКУЙТЕ! НЕБЕЗПЕКА МИНУЛА! ГОВОРИТЬ ОФІЦЕР ГЕНРІ МОРРІСОН, Я ПОВТОРЮЮ — НЕБЕЗПЕКА МИНУЛАСЯ!»

Джуніор оступився, але на цей час він уже досяг нижньої сходинки. Замість того щоб беркицьнутись і скрутити собі в'язи, він лише припав на одне коліно. Відпочив у цій позі кілька секунд, схожий на призового боксера, що перечікує обов'язкову лічбу до восьми, щоби підвестись і відновити бій. Расті бачив і переживав усе це ясно, зблизька й дуже щемливо. Дорогоцінний світ раптом стоншився і став хистким, один тонесенький шар марлі залишився прокладкою між ним і тим, що буде далі. Якщо буде.

«Падай, — послав він думку Джуніору. — Падай ниць на долівку. Зомлій, ти, мазефакер».

Але Джуніор важко підвівся, вирячився на пістолет у себе в руці так, ніби вперше його бачив, а потім спрямував погляд вздовж коридору, на дальню камеру, де, вчепившись руками в ґрати, стояв і дивився