Стів Маккартер - Руйнуючи долі, Стів Маккартер

- Я зробив його так само, як і той, що ви мені принесли. Усі пропорції, всі піктограми, все абсолютно однакове. - запевнив їх Поєднувач.

- Отже, потрібні інші піктограми. - звернувся до нього Максуд.

- Інші? - підняв брови алхіміст. - Зараз я пориюся у своїх записах. Здається, там є замітки про сотню піктограм на тему “Як створювати нові артефакти”.

Максуд втупив у нього важкий погляд. Алхіміст відповів таким самим. Тиша прямо зависла в повітрі, розжарена поєдинком поглядів.

- Ти – абсолютний. - повідомив алхіміста воїн.

- Я знаю.

- Знаєш. - кивнув Максуд. - Але не усвідомлюєш. Не розумієш, що це означає.

- То, може, ти мені поясниш? - задрав підборіддя Поєднувач.

- Поєднувачу потоків не потрібно знати щось, щоб це зробити. Знання йому зовсім не головне. Бажання. Ось що має вагу. Він може створити все, що забажає. Якщо абсолютний захотів зробити зовсім новий артефакт, про який ніхто і ніколи не чув, то це вийде. Якщо він захоче створити нову піктограму, то це вийде. Ти думаєш, що всі ті піктограми, які ти знаєш, створені від самого початку самим Батьком? Ні. - Максуд похитав головою. – Абсолютний може абсолютно все. Саме тому він і є абсолютним. А тепер намотай свої соплі на кулак, хлопчику, і зроби те, для чого ти і був народжений.

Поєднувач секунду стояв мовчки. Злість у ньому палала яскравим вогнем. Він займається алхімією вже мало не двадцять років, а ця людина його вчитиме!? Створення нових піктограм? Зубочисткам на сміх! Ця людина збожеволіла.

- Напевно, ти найслабший із усіх абсолютних. Недоабсолют. - продовжував Максуд. - Ти одразу мені був схожий на зеленого сопляка, а не на могутнього алхіміста. Я спочатку подумав, що…

Абсолютний загарчав. Піктограми заревіли в повітрі, залунали звуки свисту.

- Чи хочеш новий артефакт? - ревів Поєднувача. - Чи хочеш нові піктограми? Отримай же їх! - Алхіміст повернувся до Делоріс.

Химерниця кинула йому артефакт. Він упіймав його і сірий спалах в ту ж мить осяяв кімнату. Коли всі розплющили очі, то побачили, як алхіміст дивиться на той артефакт. Як мати, на свою дитину. Здавалося, що він найбільше боявся випустити його з рук. Ніхто не наважувався окликнути його.

- Нові піктограми... нові послідовності... - незрозуміле буркотів Поєднувач, розглядаючи сотню піктограм у невідомій йому до цього послідовності.

Він з подивом витріщався на одну з чотирьох піктограм, які раніше ніде не зустрічав. Нові піктограми. Він міг заявити це впевнено. Нові піктограми. Нові піктограми?

- Тобі просто потрібен був гарний стусан. Не тримай на мене зла. - сказав Максуд, вириваючи артефакт із рук алхіміста. - Пробуй.

Воїн покинув його Делоріс.

- Зарядити? - спитала та, поклавши руку на серпанник.

- Гадаю, так. - кивнув Максуд.

Делоріс знову вийняла серпанок, капнула пару крапель. Повернулась до стіни та дунула на артефакт. Довгу секунду нічого не відбувалося. У голові Максуда встигла пробігти тисяча думок. А слідом сірий сніг вирвався з артефакту, накриваючи собою величезну ділянку стіни, пробиваючись крізь неї і крізь стелю. Химерниця повернулася з радісною усмішкою на обличчі.

- Твоїм можливостям немає меж, хлопче. - сказав алхімісту Максуд. - Хіба тільки ті, які ти сам для себе вигадаєш.

- Наступний колір – зелений. - заявила Тревізо. - Мені треба повернутися на пост.

Максуд підморгнув Сандрін і вийшов.

Алхіміст тим часом із захватом займався створенням артефактів. Найважчим виявилося налаштування синього кольору. Як він не пробував, як не старався, цей колір розсіювався неправильно. Або виходив однією стрілою, або взагалі у зворотному напрямку, або вилітав круглими великими кульками, які покривали надто маленьку площу. Кілька разів він переробляв його, але так і не зміг досягти потрібного результату. З Химерниць поруч залишилася лише Мілізен. Майстри скупчилися навколо них і більше нічого не робили, окрім того, як дивилися на них. Поєднувач не ховав радості від того, що він не залишався наодинці із Химерницею. Хоч вона й показувала всім своїм виглядом, що налаштована на співпрацю, що вона мила та привітна, але Поєднувач знав правду. Усі Химерниці – це зло. Очевидно, невикорінне. Звичайно, у світлі нових знань про себе він розумів, що тепер буде легше проти них боротися. І тепер він знав, що їхні очі, що горять, і всі здібності, пов'язані з потоками сили, не найнебезпечніша їхня зброя. Вони вміли втертися у довіру. І тільки для одного – щоб потім зрадити. Увігнати ніж у спину. Як вони вчинили з його народом? Як одна з них прийшла за Першим Алхімістом. На таку вудку він і сам одного разу попався. Коли Зеленка намагалася його вбити.

- Якщо так не виходить, то, можливо, варто переглянути конструкцію артефакту саме для цього кольору? - запитала синя Химерниця.

Поєднувач посміхнувся і похитав головою. Що вона може знати про конструкцію артефактів? Він пропустив її слова повз вуха, обмірковуючи пару варіантів для побудови нових послідовностей з піктограм.

- А вона може виявитися права. - промовив Йоші. - Бачив я артефакти для різних кольорів, які добували вогонь. Роблять те саме, але під управлінням різних потоків. А, найголовніше, вони виглядали зовсім не однаково.

Алхіміст зітхнув і перевів важкий погляд у стелю. І як має виглядати той синій артефакт? Звідки він знав? Алхіміст довгу хвилину мовчки стояв. Максуд казав, що не обов'язково знати, щоб зробити. Він може зробити все. Все, що захоче. Поєднувач узяв у руки ту штуку. Викликав потрібні піктограми та змінив деякі елементи артефакту. Зробив так, як йому здавалося, буде правильно. Потім наніс абсолютно нову послідовність піктограм. Зовсім не таку, яку тут було нанесено раніше. І не одну з тих, про які він думав, як про можливі варіанти. Ні, нову. Спалах синього світла. Він примружив очі. Це воно. Посмішка заграла на його обличчі. Він передав артефакт Химерниці для випробування, але вже знав, що воно виявиться вдалим. Так і сталося. Химерниця мило подякувала йому і втекла. Сам Поєднувач ще цілу годину вислуховував захоплені відгуки майстрів. Зізнатись, отримувати похвали завжди приємно.